Бій під Крутами. 1918. Ю. В. Сорока
ж до українських теренів, тут теж не обійшлось без втручання іноземних військ, у першу чергу німецьких. Використовуючи прагнення українців побудувати власну державу, ослаблена війною Німеччина поспішила скористатися із сприятливих обставин.
Раніше ми розглядали ситуацію у Російській імперії напередодні початку Першої світової війни, тож спробуємо тепер проаналізувати становище, яке склалось того часу в Україні. І хоча Україну меншою мірою, аніж російські губернії імперії, торкнулись сумнозвісні події часів Столипіна, котрі вирізнялись доволі жорстокими репресіями проти селянського руху, початок нової війни був болісним для українців. На думку багатьох істориків, для українських народів Російської і Австро-Угорської імперій ця кривава бійня пройшлася, «як ножем по серцю», примушуючи представників одного народу вбивати одне одного в арміях ворогуючих держав. І якщо на початку війни ареною бойовищ були головним чином Галичина, Буковина і Прикарпаття, то станом на лютий 1917 року Київ і частина Центральної України теж стали прифронтовими місцевостями. Що ж стосується західних регіонів, тут узагалі справи йшли вкрай погано. Боротьба за Львів і Тернопіль перетворила Галичину на театр кровопролитних бойових дій – від Брусиловського прориву влітку 1916 року до Луцького «мішка». З почуттям приреченості йшли українці до війська, чітко усвідомлюючи, що Україна менше за інших зацікавлена у подальшому веденні війни.
Царська Росія прагнула взяти під свій контроль Галичину, яка ще від половини XVIII сторіччя перебувала під владою Австро-Угорщини. При цьому на пріоритети самих українців, само собою, не зверталось жодної уваги. У контексті такого твердження є надзвичайно цікавим один документ, що його царська влада випустила, намагаючись привернути до себе західних українців.
Знаючи настрої української частини населення Галичини і виходячи з «історичних прав Росії на Галичину як відторгнуту раніше частину Київської Держави», головнокомандувач російської армії, великий князь Микола Миколайович 18 серпня 1914 року випустив звернення до населення Галичини:
Брати! Твориться Суд Божий! Терпляче, з християнським смиренням, протягом століть, нудився російський народ під чужоземним ярмом, але ні лестощами, ні гонінням не можна було зламати в ньому сподівань волі. Як бурхливий потік рве камені, щоб злитися з морем, так немає сили, яка зупинила б російський народ у його пориві до об'єднання. Так не буде більше під'яремної Русі! Надбання Володимира Святого, земля Ярослава Осмомисла і князів Данила і Романа, скинувши ярмо, поставить стяг єдиної і нероздільної Росії. Так здійсниться Промисел Божий, що благословив справу великих збирачів землі Руської. Хай допоможе Господь царственому своєму помазанику, Імператору Миколі Олександровичу всієї Росії, завершити справу Великого Князя Івана Калити. А ти, багатостраждальна братська Русь, встань на стрітення російської раті. Звільняються