Мир хатам, війна палацам. Юрій Смолич
ще раз щиру подяку Господеві за те, що на чолі нашої справи поставив, пане професоре, саме вас, генія нашої нації! – Це проказано зовсім щиро: ідея Грушевського очолити масову селянську партію замість купки інтеліїентів-лібералів, незнаних у народі і з програмою абстрактного «відродження нації», справді схвилювала практичний розум митрополита. – Любий пане професоре! Гратулюю! Ви таки здійснюєте в практиці життя вашу блискучу концепцію безбуржуазності української нації! Справді, хто ж і має підперти нас, як не наше українське, неначе писанка, село? І саме ви, пане професоре, неодмінно маєте стати на чолі партії, яка декларуватиме боротьбу за інтереси хлібороба. – Шептицький звів голову і глянув Грушевському в очі дещо глузливо. – Тільки ж навіщо утворювати нову партію – це справа забарна! Адже така партія вже існує і всі перспективи саме за нею!
Грушевський кліпнув, збентежений. Шептицький вів далі:
– Зважте, пане професоре, на те, що партія Мілюкова, тобто партія російських кадетів, яка нині кермує ще політикою Тимчасового уряду, от-от дістане абшит! Вона скомпрометувала себе зараз визнанням таємних зобов'язань перед союзниками. Туз і великий шлем у грі опиняться тепер в руках у адвоката Керенського! – В запалі митрополит, сам того не помітивши, вдався до звичної в колі австрійського офіцерства картярської термінології. – І робер буде за ним: до влади, на чолі коаліції, прийде, безперечно, партія російських соціалістів-революціонерів – вона має найбільш демагогічні гасла! Вірте мені: в салонах петербурзької аристократії я не тільки привертав істеричних князівен до католицької віри, але й добре обізнався з політичним станом! У нас, на Україні, шлях есерам відкритий і поготів: в нашій селянській нації, як справедливо кажете ви, пане професоре, все вирішує дух землі! І якщо прагнення селянства очолить партія українських есерів, то це й буде наймогутніша противага партії українських соціал-демократів, тобто партії Винниченка, який теж порушує ваш душевний спокій, мій любий друже!..
Шептицький раптом урочисто звівся.
– Пане голово! – мовив він звучно, наче з амвона. – Нація вимагає цього від вас: ви повинні вступити в партію українських есерів, повести її за собою, а за нею – всеньке українське село – без отих зайд та гультіпак, про яких ви згадували, а землеробів і землевласників. Нація доручає вам цю місію, і Бог благословить вас!
Шептицький звів руку, сотворив хресне знамення над остовпілим Грушевським і смиренно сів.
Все це було так несподівано для Грушевського – і нотація гімназистові, і хресне знамення, і те, що він, отже, революціонер, ще й… соціаліст.
Нарешті Грушевський сказав:
– Це вирішено, святий отче. Я радий, що ви підхопили мою ідею. Мої «селянські спілки» поширять партію українських есерів, і я її очолю. Тільки ж есери… вони своїм лівим крилом… ладнають… з більшовиками.
– Що вам до якихось там більшовиків, пане професоре?
– Як