Зачарована Десна (збірник). Олександр Довженко
важливо, щоб Ви написали для «Литературной газеты» нарис, який, гадаємо, повинен (!) називатися «Слово Сталіна».
Ваш виступ ввижається нам публіцистичною оповіддю про те, як із залізною закономірністю збуваються всі великі накреслення товариша Сталіна. Приклади цьому можна знайти в усіх галузях нашого будівництва, історії партії, історії нашої країни, країн народної демократії і т. д.
Сподіваємось, дорогий Олександре Євдокимовичу, що «Литературная газета» одержить Ваш нарис не пізніше 10—15 листопада.
Привіт!
Генеральний секретар СРП СРСР (О. О. Фадеев)
Головний редактор «Литературной газеты» (В. В. Єрмілов) 22 вересня 1949 p.» (ЦДАМЛМ України. – Ф. 435. – Оп. 1. – Од. зб. 1219. – Арк. 4. Переклад з російської.)
Вдумаймося: вшанованому всіма мислимими преміями, нагородами, званнями академікові УРСР і СРСР т. Корнійчукові замовляють панегірик, наперед визначаючи жанр, зміст, термін виконання і навіть заголовок («повинен називатися…»). Спробуй-но не виконати!…
Припускаю, що й Фадееву спустив цидулу «до виконання» якийсь Александров чи сам Маленков. Отак утворювалась вертикаль ідеологічної служби режиму, перед якою будь-який класик, геній – ніхто, пан Зеро. Йому наказують, і він квапиться «спольняти». З натхненням і проникливістю «інженера людських душ». Або зціпивши зуби, безсонними ночами. Як М. П. Бажан: «Коли ми читаємо і бачимо, наскільки викривлені, спотворені, спаплюжені образи членів партії, образи комуністів у сценарії Олександра Довженка «Україна в огні», ми знаємо, що викривлення, спотворення, спаплюження образів комуністів треба пояснити неподоланістю старих пережитків у свідомості художній» (ЦЦАМЛМ України. – Ф. 590. – Оп. 1. – Од. зб. 57. – Арк. 96: стенограма II з'їзду СПУ). Далі каток Бажана пішов на Ю. Яновського (роман «Жива вода»), І. Сенченка (повість «Його покоління»)… Та присягаюсь, що це не той Микола Платонович, якого ми знали. Його іменем говорила Система, усунувши Бажанову самість. Згадаймо знову Альбера Камю: у цей момент «знаменитий митець вислизнув» і готовий був убити в ньому справжнього митця.
Перечитайте оцю «критику» – не ймеш віри, що це говорив один з найосвіченіших поетів світової міри. Маю на увазі стиль. Отож воно й є: «скачи, враже, як пан каже». І блискучий інтелектуал стилізує себе під пролетаря від літератури.
Бог відвів йому час покаятись у спогадах про свого друга Ю. І. Яновського. А про О. П. Довженка?…
О, недаремно, ні, в степах гули гармати,
І ллялась наша кров, і падали брати…
О, недаремно, ні, моя старенька мати
Зняла з своїх дітей дукатики й хрести!…
Володимир Миколайович Сосюра звільнив нащадків від потреби коментувати цю болісну строфу, написавши «Третю роту». Але ж було б ненормально від кожного великого творця чекати подібного «паралелізму». Роздвоєність душі до добра ніколи ще не вела. За все платилося сповна.
«Щоденник», відтворені купюри в кіноповісті «Україна в огні» та в листах О. П.