Місячний камінь. Уїлкі Коллінз
їх всіх заспокоїть, – зауважив я, – починаючи з куховарки й кінчаючи посудницею.
– Так от ідіть і зробіть це негайно, містере Беттередж.
Я виконав це розпорядження менш ніж за п’ять хвилин. Тільки одна трудність виникла, коли сказав про спальні. Мені, як главі слуг, довелося вжити всю повноту влади, щоб удержати юрбу служниць від спроби влетіти наверх слідом за мною й Пенелопою; їм кортіло добровільно давати показання й негайно допомогти сищикові Каффу.
Сищикові, напевно, сподобалась Пенелопа. Він трохи прояснішав, і в нього на обличчі з’явився вираз – дуже схожий на той, який був тоді, коли він запримітив білу мускусну рожу в квітнику. Ось що свідчила моя донька сищикові. Вона відповідала, мені здається, вельми добре – ще б пак! – адже вона вся пішла в мене. В ній нема нічого від матері, дякувати Богові, в ній нема нічого від матері!
Пенелопа свідчила, що її дуже зацікавило розмальовування дверей і що вона допомагала змішувати фарби. Вона запримітила місце під замком, тому що його розмальовували останнім; бачила його через кілька годин без плями; залишила о дванадцятій годині ночі теж без плями. Побажавши своїй панночці на добраніч у спальні, вона почула, як годинник у будуарі пробив дванадцять: у цей час вона держалась за ручку розмальованих дверей; знала, що фарба вогка (оскільки допомагала змішувати фарби, як уже було сказано); через те особливо старалась не доторкатись до дверей, могла заприсягнутися, що підібрала поділ сукні і що тоді не було на фарбі плями; не могла б заприсягнутися, що її вбрання ненароком не доторкнулось до дверей, коли вона виходила; пам’ятала, яка сукня була тоді на ній, – це була нова сукня, подарунок міс Речел; батько її теж пам’ятав і теж міг це підтвердити; він підтвердив це і сам приніс плаття, яке було на ній того вечора; поділ оглядали довго, бо він великий, але ніде й натяку на пляму не знайшли. На цьому і скінчилося свідчення Пенелопи – цілком благополучно й переконливо. Підписався Габріель Беттередж.
Потім сищик запитав мене, чи немає в нас великих собак, які могли б убігти до кімнати і розмазати фарбу своїм хвостом. Почувши, що це було неможливо, він послав за збільшувальним склом і почав крізь нього розглядати пляму. На фарбі не було видно слідів людської руки. Всі ознаки свідчили, що фарбу розмазала чиясь сукня. Той, на кому була ця сукня, судячи за свідченням Пенелопи й містера Френкліна, щоб зробити цю пляму, мав бути в кімнаті між північчю і трьома годинами ранку в четвер.
Довівши слідство до цього пункту, детектив Кафф згадав, що в кімнаті є ще інспектор Сігрев, і, на науку своєму колезі, зробив такий висновок із проведеного ним слідства.
– Оця ваша «дрібниця», пане інспектор, – сказав він, вказуючи на пляму під замком дверей, – перетворилася в досить важливий чинник після того, як ви бачили її востаннє. На даній стадії слідства завдяки цій плямі, я гадаю, можна зробити три відкриття. По-перше, довідатись, чи є в цьому будинку одяг, замазаний такою фарбою. По-друге, вияснити, якщо є такий одяг, – кому він належить. По-третє, взнати, яким чином ця особа проникла до кімнати і зробила цю пляму між північчю і трьома годинами ранку.