Україна самостійна. Іван Франко
що наведені нами цитати доволі переконливі і не залишають сумніву, в якому боці барикади стояв би сьогодні сам Франко. Він був би з нами, з національною Україною, проти комуністичної деспотії, справжньої тюрми народів, жахливість якої передбачав з такою чисто-пророчою прозорливістю.
ЩО ТАКЕ ПОСТУП?
ЩО ТАКЕ ПОСТУП?
Слово «поступ» почуєте часто в наших днях із різних уст. Усі накликають до поступу, дехто тішиться ним, дехто нарікає на нові «поступові» думки та порядки. Може би, не від речі було поміркувати, що то таке поступ, у чім його шукати, чи є чого ним тішитися або, може, журитися?
Слово «поступ» і відповідне йому поняття нове не лише у нас, але й у цілім освіченім світі. Ще яких 300—400 літ тому назад навіть найосвіченіші люди не багато думали про те, що колись на світі було не так, як тепер, а колись може змінитися теперішній порядок. У давніших часах загально держалася думка, що порядки між людьми все були однакові або майже однакові, що ті порядки – хліборобські, ремісничі, родинні, громадські – вічні, встановлені самим Богом, і так вони лишаться до суду-віку. Що найбільше добачувано таке, що ті порядки не все строго і чисто додержуються, потрохи псуються, не стає між людьми працьовитості, пильності, дбайливості, послуху, покори, побожності. Се походило, по думці тих старих людей, не з чого, як із людської злоби, з зіпсуття обичаїв або з чортівської покуси.
Такий погляд на історію чоловіка на землі держався довгі тисячі літ. І треба було віків важкої наукової праці та несподіваних відкрить науки, доконаних у найновіших часах, щоб люди нарешті дійшли до переконання, що початкова історія чоловіка на землі та порядки й обставини, серед яких жив найдавніший чоловік, були зовсім інакші та що їх розвиток доконувався помалу на різних місцях землі протягом десяток, а може, й соток тисяч літ.
Новочасна наука виказала, що чоловік протягом довгих тисяч років з дикого сотворіння виробився до того, що пізнав пожиток огню.
Аж від тої пори можна починати його історію. На різних місцях Європи повіднаходжено огнища такого давнього чоловіка, повіднаходжено останки його костей, що де в чому ближчі до костей нинішніх великих мавп, ніж до костей нинішнього чоловіка. Той давній чоловік був зовсім дикий, жив у лісах та вертепах, пізніше по печерах та яскинях, повироблюваних водою в берегах рік та скалистих горах. Він живився лісовими плодами та м’ясом звірів, яких йому вдавалось убити чи то дерев’яним києм, чи каменем. Минули знов довгі тисячі літ, поки чоловік навчився з річного каменя, головно з кременю, викрісувати найпростіше оружжя: вістря до сокир, молоти, вістря до копій та стріл, скребачки до обдирання м’яса зі шкіри. Отаким нужденним оружжям послугувався чоловік у своїй боротьбі зі звірами, вбивав їх, пік на огні й їв, а з їх шкір робив собі одежі, вживаючи до шиття скручених звірячих кишок і ігол або шил із звірячої кості. Се була
Володимир Вікторович Дорошенко (1879, Петербург – 1963, Філадельфія) – видатний бібліограф, знавець української історії, літературознавець, перекладач, літературний критик, громадсько-політичний діяч, член НТШ. З 1909 року проживав у Львові, де увійшов до складу Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Під час Першої світової війни емігрував до Відня, де працював редактором кількох видань «Союзу визволення України». До Львова Володимир Дорошенко повернувся у 1916 році і продовжив свою діяльність у Бібліотеці НТШ з невеликими перервами до 1944 року. Відтак емігрував на Захід, а в 1949 році до Америки.
Стаття про Франка публікувалася в газеті «Краківські вісті» (24.05.1942 і 26.05.1942).