Фортеця на Борисфені. Валентин Чемерис
Я з десяток фортець на своєму віку брав, але так і не нажив злота-срібла. Бо не за злото б'ємося ми, запорозькі козаки, не за червінці, а за волю свого народу! І єдина нам плата за кров нашу, за голови наші, зложені в боях, – вічна шана і дяка народу нашого вкраїнського. А це – найвища плата, яку тільки можна одержали. Так я кажу, товариство?
– Так, батьку, так! – відповів майдан.
А Сулима вже далі гримів:
– Коли ви, українські козаки, не хочете ходити у ярмі, коли ви збагнете, щоб Січ наша твердинею стояла на страх ворогам, як надія поневоленого люду, збирайтеся у похід. Я був на розвідці біля фортеці. Вона міцна, а мури її високі, а рови її глибокі, та немає таких фортець, яких би не взяло товариство. Чи так я кажу?
– Так, батьку, так!
– Зруйнуємо Кодак, і вся тут мова! – крикнув Дмитро Гуня. – Щоб і духу лядського не було на Дніпрі!
Стрепенувся Сулима, ніби виріс на очах у козаків, а дужий голос задзвенів молодо і завзято:
– Хто не боїться смерті, хто хоче погуляти зі славою, ворогам голови постинати, християнський люд з неволі визволяти, хто хоче, щоб слава нашої матері Січі ще вище злетіла, – збирайтеся в похід!
Загудів, заклекотів майдан, наче велетенський вулик:
– Смерть ворогам!
– Скуштують пани козацьких шабель!
– У похід, братове!
Кошовий підняв булаву, майдан поволі затихав.
– Панове молодці! – сказав кошовий. – Я радий, що ви всі як один відгукнулися. І вірю, що лядська фортеця буде в наших руках. За давнім звичаєм, як водиться, треба перед походом вибрати похідного отамана. Вибирайте самі, кого волієте.
Гнатові здалося, що першим крикнув: «Судиму!» – Дмитро Гуня, потім клич той підхопив Остряниця, тоді Савран, а далі увесь майдан:
– Су-улиму-у!
Сулима зняв шапку, вклонився на всі боки.
– Дякую, шановне товариство, за ласку та довір'я. Але є ще достойніші мене отамани. Їх і вибирайте.
– Сулиму-у! – заревів майдан. – Волимо Сулиму-у!
Як і велить звичай козацький, Сулима тричі відмовлявся, але на січовому майдані і втретє загуло:
– Сулиму-у-у!
Розділ четвертий
Гнат востаннє цюкнув сокирою, і високий граб, тріснувши, почав хилитися, здригаючись і поскрипуючи гіллям.
– Стережись!
Ярема відскочив убік, граб важко гуркнувся на землю, ламаючи кущі… Вдвох з Яремою вони швидко обрубали гілля й заходилися клинами розколювати стовбур на дві рівні половини. По всій балці стояв тріск, чулося цюкання сокир, гомін козаків, гупання зрубаних дерев. Роботи вистачало всім. Треба було чимало нарубати лісу, поколоти і збити міцні та легкі містки, котрі штурмові загони перекидатимуть через рів Кодацької фортеці, і драбини, по яких вони видиратимуться на мури.
– Витягуй люльку та закуримо, щоб за нами ніде не журилися, – запропонував Ярема, як вони впоралися з грабом.
Ледве присіли, як почувся сердитий окрик:
– Чого шаровари протираєте, лайдаки? А рубати ліс за вас хто буде?
Гнат