Генерали імперії. Валентин Чемерис

      Доповідав у Кремлі Серапіон Полховський. Він за дорученням царя перед тим відвідав Україну, зустрічався з її зверхниками, у тім числі й з гетьманом Правобережної України Дорошенком у його столиці Чигирині. Дорошенко заявив царському посланцеві, що він тільки тоді згодиться прийняти московську протекцію (Правобережжя тоді перебувало під юрисдикцією Польщі), коли цар заприсягне додержуватися договору про вольності, яких він, Дорошенко, буде вимагати (сам Дорошенко ладен був на це піти з однією метою: будь-якою ціною об’єднати дві України в одну).

      «По-перше, – казав він, а царський посланець квапно записував, – на обох берегах Дніпра має бути один гетьман: я готовий здати гетьманство, якщо знайдеться хтось кращий за мене, хто би й царя не підвів, і себе з Україною не згубив. Мене Господь Бог за мої тяжкії гріхи навідав тим гетьманством, од якого ніколи спокою не маю, й на каторзі не можна гіршого лиха терпіти, як на цьому клопітливому гетьманстві я терплю: ніколи не маю вільного дня, ні години, весь час треба думати, як би себе й цього кутка України (Правобережжя. – В. Ч.) не згубити». І насамкінець додав про головне: «Колись, дасть Бог, вся Україна об’єднається…»

      Цар Олексій різко перебив Серапіона Полховського:

      – Будя!!! – і важко дихав, і лице його покривалося червоними плямами. – Що дозволяє собі Дорошенко?! Щоби цар козачішкам присягав? Цього ніколи не бувало і ніколи бути не може!

      Вимога Дорошенка – подумати тільки: ВИМОГА! Справді, що дозволяє собі цей малорос?!! – аби на обох боках Дніпра був лише один гетьман, теж зустріла категоричну відмову Кремля: цар заявив, що на лівому березі має залишатися на гетьманстві Самойлович, а на правому – як довго – подумаємо – Дорошенко. Двома гетьманами Кремлю було легше маніпулювати, аніж одним, як і грати на почуттях ревнощів, заздрощів, при потребі нацьковувати їх один на одного і тримати Україну й далі в розколі та розбраті. Проти об’єднання України під булавою одного гетьмана різко виступив і нажаханий Самойлович. Та ще й царя лякав: Дорошенко, вступаючи в переговори, тільки хитрує! Він не лише турецьких послів приймає з пошаною, але й з ляхами зноситься, не інакше, як хоче обдурити царя, як уже не раз обдурював польського короля! Та він спить і бачить всю Україну під турецьким протекторатом! Та сам султан всіх османів вручив йому шитий золотом жупан! (Самойловичу такого жупана ніхто не дарував, і це був тонкий натяк російському цареві, але цар вдав, що натяку він не второпав).

      Про бажання Дорошенка об’єднати дві України в одну, щоб потім зробити її незалежною, підтвердив і Серапіон Полховський. Дорошенко повторив свої вимоги: аж ніяк не можна допустити, щоб в Україні було два гетьмани, адже там, де два господарі, порядку мало, нечувана це в Україні річ! При двох гетьманах так само мало буде порядку, як у Польщі, де гетьмани завжди між