.
знаємо, хто він такий і що зібрав…
Маркіян підвів руку, щоб спинити товариша, але Іван розпалився і не давав Маркіянові прийти до слова.
– А нам кажуть: «Disce, puer, latinam, faciam te mości-pan!»[11], – і ми її зубримо, а потім ідемо на амвон і читаємо Псалтир, переписаний абецадлом, бо свого алфавіту не знаємо, паству недоуки навчають, на парастасах пригощають парохіян горілкою з церковного дзвіночка, а його ексцеленція митрополит Михайло Левицький висвячує тих недоуків, мовляв, хай всякеє диханіє хвалить Господа.
– Ти трохи не маєш рації, Іване. – Бліді щоки Маркіяна підступили рум'янцем. – Зоріан Ходаковський був гостем мого діда, і взагалі…
– Взагалі, взагалі!.. Я не кажу, що всі такі, є ж і Могильницький, але хіба багато таких нарахуєш?
Маркіян сидів біля товариша й довго мовчав, потім прошепотів:
– Іване, а що, якби ми на вакаціях пішли… як Доленга…
– Підемо. Треба йти, розмовляти, слухати, записувати, бо ж література наша не може бути іншою, а тільки народною, бо нема в нас іншої мови, крім селянської, і життя мужиче, його історія й духовний світ мусить стати першим предметом для наших розвідок і стихотворів.
Як тільки почалися вакації, Маркіян з Іваном пішли пішки через Стрий, Калуш, Коломию – в гори. Минули Косів, біля Криворівні звернули на Устєріки, пройшли Білоберізку й зупинилися у Вижниці саме в той день, коли жандарми зганяли людей на міський майдан, а панство з'їжджалося самочинно дивитися на страту опришка Штоли.
– …Я не пісні, не пісні записував у горах, а хлопські ридання і прокляття, – говорив Маркіян своєму сусідові по кімнаті Михайлові Базилевичу, бо ні з ким було ділитися болем: Вагилевич після вакацій покинув семінарію і пішов знову в гори записувати фольклор.
Базилевич прикидався другом і слухав, він співчутливо похитував головою, глибоко переймався горем гуцулів, яке бачив на свої очі Маркіян, а однієї неділі запропонував пройтися в місто, бо стіни вуха мають. Вийшли удвох без дозволу, Базилевич запросив Маркіяна в ресторацію Людвіка, що біля університету, замовив вина. Вони пили, Маркіян розповідав про страту Штоли і плакав; потім Базилевич затягнув його ще в кнайпу на Личакові – Маркіян пив і ще дужче плакав.
Перед вечором Базилевич ледве довів Маркіяна до семінарії, вклав його в ліжко і покликав віце-ректора Теліховського.
– Ребелізант готовий, ваша святість, йому сниться зараз повішений опришко з виваленим язиком.
Отець Теліховський написав донесення митрополитові про неморальну поведінку бунтівного питомця. Маркіяна виключили з семінарії.
Двері до келії рвучко відчинилися, старий Любимський здригнувся, солодке марево щезло, він повернувся й побачив Маркіяна, який стояв на порозі з книжкою в руці, очі його палали захватом і здивуванням; Любимський знову побачив у ньому себе, колишнього і зовсім інакшого, нового, якого виколисав інший край, інші люди й інші часи, та у своїй поривистості й жадобі знань був подібний до
Вивчай, хлопче, латину, зроблю тебе мосьціпаном