Сила трьох. Початок. Богдан Маркусь
поспіхом, повагом, високо підіймаючи голову, (щоб миска не човгала по підлозі) дугою оминув діда та розпластаних хлопців і почимчикував на кухню.
– Григорію, це вже твоє вихованнячко! Правду люди кажуть: «Пусти пса під стіл, так він і лапи на стіл.» Аби ви отак швидко чогось хорошого вчилися! Один ходити ніяк не навчиться, шпотається через що лишень можна. Інший – ні, щоб матері по хазяйству допомогти, за півнями, як цуцик навіжений, ганяється. За те Сірко, ой да молодець! Все на льоту схоплює! – старий голосно засміявся. Хлопці знову переглипнулися.
– Ану, швидше на кухню, а то головний їдака всі макарони строщить. Ет, козаки, ні до роботи, ні до їжі не допросишся. – дід махнув рукою і почовгав на кухню. Парубійки попідіймалися.
– Хух, мене аж в піт кинуло. – прошепотів Роман, витираючи чоло. У нього в животі знову забурчало. – Ходімо швидше їсти, поки дід добрий.
– А то що? – поцікавився тихенько Гриць. Він ще не дуже добре знав характер старого.
– Як це, що?! Та так «заб’є баки» повчаннями, що з голоду вмиратимеш, а шматок у горло не полізе.
– Вам що, особливе запрошення треба? – старий вийшов із кухні. В руках тримав собачу миску, наповнену вчорашньою картоплею.
– У нього, ось, вчіться. – кивнув головою позаду себе. За ним, шалено матляючи хвостом, йшов песик.
– Сірко, «був парубок моторний і хлопець, хоч куди козак. На всеє злеє був проворний, завзятіший від всіх бурлак!» Мийте руки і за стіл, а я прив’яжу цього «бурлаку.»
– А що це було? – запитав тихцем Роман, щойно дід вийшов із світлиці.
– «Енеїда», Котляревського. – відповів пошепки Грицько.
– Ну й дід. Ні фіга собі! – Роман від враження аж рота відкрив.
– Еге ж, я сам в шоці…
Вони пройшли на кухню. Мивши чи не мивши руки, повсідалися до столу. Коли старий повернувся, онуки вже поснідали і саме допивали узвар.
– А до макаронів із яйцями, здогадалися ковбасу взяти? – поцікавився він.
– Ні! – злагоджено відповіли парубійки.
– А що, є ще й ковбаса? – запитав Ромка товариша.
– Та я й не знаю. – відповів той не певно. – Я в холодильник не зазираю.
– Ось тобі й раз! Григорію, та який ти хазяїн, коли не знаєш що в холодильнику є, а чого немає? – Тихін скрушно похитав головою.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.