Мертве царство: Казки про мерців, упирів, привидів. Сборник
от такий і такий найшовся лицар, що побив стільки війська і їх врятував. Він і каже:
– Та то я!
– Де там тобі! Далеко куцому до зайця! Ти лінюх і невдатний до цього, а то жвавий хлопець!
Через деякий час ті королі знов зібрались воювати. Знов король із своїми зятями стає до бою. Кажуть і йому, Іванкові, їхати. А він і каже:
– Обійдеться без мене!
Тільки вони виїхали, він ліг спати. Виспався добре, а тоді вийшов з двору, припік другий пучок волосся. З'явився до нього кінь, дуже хороший! Він вліз йому в ліве вухо, а правим виліз, зробився ще кращим, як перше був, сів на нього і поїхав. А там уже бій кипить. Як кинувся він на ворогів – одних побив, інших порозганяв, і сам утік додому. Коня пустив, а сам ліг спати. Ті приїхали з війни. Кажуть до його жінки:
– Дивись-но! Ми всі для твоєї химери трудимося, а твій красний чоловік лежить на боку та спить!
Вона нічого їм не каже, тільки плаче, що таку біду навела на свого батька.
Але ті вороги найшли якусь чарівницю, і вона сказала їм, що того короля ніхто не поб'є, а тільки той лицар, що вже п'ятсот літ закопаний під землею в такім-то місці. Беруться вони, відкопують його і кажуть йому, чого їм від нього треба. Той і каже:
– Добре! Тільки годуйте півроку мого коня вівсом голим, а мене медом білим.
Ті кажуть:
– Добре.
Годують їх обох, як кабанів на заріз, і через півроку посилають вість до того короля, щоб ставав до бою на тому-то місці. Зажурився той король вже не жартом, аж плаче: де то, щоб через дурну жінку він життя свого позбувся. Розписав листи по приятелях своїх, щоб йому помагали. Ті поприїздили. І він їде з зятями. Кажуть і дурному їхати. А він:
– Овва! Чого я поїду? Не бачив, як їх поб'ють, абощо?!
Ну, нічого робити, – вони виїжджають. Тоді Іванко припік третій пучок волосся, з'явився кінь такий, що ще зроду ніхто такого не видів. І каже кінь до нього:
– Слухай-но! Те, що було перше, то пусте: тепер з твоїми ворогами єсть такий лицар, що як станеш битися з ним, то ти заїжджай з правого боку і хутко стинай йому голову. І як зітнеш, то відскакуй на лівий бік, то він тільки ранить тебе в ногу, але не дуже. Сідай, нема часу довго балакати!
Вбрався він у кінськім вусі, став такий сильний і хороший, що кращого за нього на всім світі не було! Сів на коня, кінь і поніс його так, як птах. Приїжджає на місце. От викликають, хто хоче з таким-то лицарем битися, і коли його поб'є, то вже більше битися не будуть. Виїжджає Іван-дурень проти того лицаря, а він йому і каже:
– Здоров, королевичу Іване!
Той йому відповідає:
– Дай Боже здоров'я!
Питається його той лицар:
– Чи будем битися, чи миритися?
Той каже:
– Ні! Будем битися.
– Ну, ставаймо до бою!
Повитягали вони шаблі. Перший раз зійшлися, – так тільки один коло другого проїхав. Другий раз зійшлися, – тільки шаблями побренькали. Третій раз зійшлися, – кінь Іванків як підсадиться з правого боку! Тоді Іванко хутко голову тому лицареві стяв та й відскочив на лівий бік. Але