Менсфілд-парк. Джейн Остин
не дуже зважаю на розмови молоді про одруження, – мовила місіс Грант. – Якщо вони кажуть, нібито відчувають відразу до шлюбу, я лише розумію, що їм досі не трапився гідний обранець.
Доктор Грант, сміючись, привітав міс Кроуфорд з тим, що подібна відраза їй не загрожує.
– О, звичайно! І я анітрохи цього не соромлюся. Я гадаю, всі повинні одружуватися – треба лише правильно до цього підходити. Мені не подобається, коли люди марнують своє життя; але одружуватися слід лише тоді, коли шлюб має очевидні переваги.
Розділ п'ятий
Молоді люди одразу ж сподобалися одне одному. Кожна зі сторін мала свої принади, і їхнє знайомство обіцяло перерости в тіснішу дружбу так скоро, як це дозволяли правила пристойності. Краса міс Кроуфорд не викликала неприязні у дівчат Бертрам. Вони самі були надто вродливі, щоб через це відчути відразу до іншої жінки, і майже з таким само щирим захопленням, як їхні брати, милувалися її жвавими темними очима, чистою смаглявою шкірою і приємними манерами. Якби вона була високою, пишнотілою білявкою, це могло б стати для них більш серйозним випробуванням; але її зовнішність не давала жодних підстав для суперництва, і їй було дозволено вважатися приємною, гарненькою дівчиною, бо вони так само лишалися першими красунями в окрузі.
її брат не був вродливим; коли вони побачили його вперше, він здався їм зовсім непоказним, до того ж надто смаглявим; та все ж він був джентльменом і чудово вмів підтримати світську бесіду. Під час другої зустрічі він не видався їм таким уже незугарним; так, він не красень, але у виразі обличчя є щось привабливе, і усмішка в нього просто чудова, і так люб'язно він поводиться, що одразу ж перестаєш вважати його негарним; а після третього побачення, пообідавши в його товаристві в пасторському домі, вони вже нікому не дозволяли так про нього казати. Він справді був найпривабливішим із молодих людей, яких сестрам доводилося бачити досі; і обидві були від нього просто в захваті. Те, що старша міс Бертрам була заручена, надавало певну перевагу Джулії, і остання добре це розуміла; не минув ще й тиждень після приїзду Генрі, а вона вже була ладна в нього закохатись.
Що ж до Марії, її роздуми з цього приводу були сповнені сум'яття й непевності. Вона не бажала розмірковувати про це серйозно. «Нема нічого поганого, якщо їй сподобається приємна молода людина… усі знають, що вона заручена… нехай містер Кроуфорд подбає про себе». Містер Кроуфорд аж ніяк не бажав потрапити в пастку; обидві міс Бертрам були варті того, щоб до них трохи позалицятись, і готові до цього; і він почав свою гру, не маючи на думці нічого, окрім бажання їм сподобатися. Він зовсім не хотів, щоб вони марили ним; але, попри свій природний глузд і вдачу, що наділили його здатністю до вірних суджень та відчуттів, він дозволяв собі поводитися занадто вільно.
– Мені надзвичайно подобаються обидві твої міс Бертрам, сестро, – мовив він, повернувшись, коли провів їх до екіпажа після вищезгаданого обіду. – Вельми приємні, елегантні панночки.
– Так,