Менсфілд-парк. Джейн Остин
відповіла їй з надзвичайною ґречністю, а Едмунд додав, що, на його думку, і не треба було поспішати.
– Часу ще лишається більш ніж достатньо, щоб моя кузина встигла двічі проїхати ту відстань, яку проїжджає зазвичай, – сказав він, – і те, що ви завадили їй вирушити в путь на півгодини раніше, тільки зробить її прогулянку приємнішою: збираються хмари, і вона не потерпатиме від надмірної спеки. Сподіваюся, вас не втомив такий довгий урок. Як на мене, вам не слід було б іти додому пішки.
– Мене не втомлює ніщо – хіба тільки необхідність спішитися, – відповіла міс Кроуфорд, з його допомогою зійшовши з коня. – Я дуже міцна. Мене ніщо ніколи не втомлює, окрім того, що мені не до душі робити. Міс Прайс, мені дуже прикро поступатися вам місцем, але я щиро сподіваюся, що вас чекає гарна прогулянка і що я почую лише схвальні відгуки про це миле, чудове, гарне створіння.
Старий конюх, який чекав неподалік зі своїм конем, тепер приєднався до них, допоміг Фанні сісти в сідло, і вони рушили у протилежний бік парку; і смуток Фанні анітрохи не розвіявся, коли вона, озирнувшись, побачила, що інші двоє спускаються пагорбом до селища; її супутник також не вельми її втішив своїм зауваженням про те, яка вправна вершниця вийшла з міс Кроуфорд. Він дивився на неї з не меншою цікавістю, ніж Фанні.
– Аж поглянути любо, коли леді отак сміливо тримається на коні! – казав він. – Ніколи ще не бачив, аби в котроїсь краще виходило. У неї того страху наче й зовсім немає. А як ото ви, міс, починали вчитися, – на Великдень тому шість років мине, – ой божечко, та як же ж ви трусилися, коли сер Томас уперше посадив вас на коня!
У вітальні всі також розхвалювали міс Кроуфорд. Її природні переваги – сила і хоробрість – заслужили найщиріших похвал сестер Бертрам; вона, подібно до них, діставала справжню втіху від верхової їзди, була, як і вони, навдивовижу до цього здібною, і вони з великим задоволенням віддавали належне її успіхові.
– Я й не сумнівалася, що вона буде добре їздити, – казала Джулія. – Вона просто для цього народжена: такої ж зграбної статури, як її брат.
– Це правда, – додала Марія, – і вона так само завжди в піднесеному настрої, і така ж енергійна. Тепер я впевнена, що вміння вершника багато в чому залежить від його настрою.
Коли вони прощалися ввечері, Едмунд спитав Фанні, чи вона збирається їздити завтра.
– Ні… не знаю, – якщо кінь тобі потрібний… – відповіла вона.
– Мені він не потрібний для себе, – мовив Едмунд, – та будь-коли, якщо ти захочеш лишитися вдома, я гадаю, міс Кроуфорд буде дуже рада взяти твого коня на довший час, – інакше кажучи, на весь ранок. Їй хотілося б доїхати до Менсфілд-Коммон; місіс Грант розповідала їй, які там гарні місця, і я не маю сумніву, що вона подолає таку відстань. Але це можна зробити будь-якого ранку. Їй буде дуже прикро, якщо вона зіпсує тобі настрій. І це справді вийшло б негарно… Адже вона їздить лише заради втіхи, а ти – заради свого здоров'я.
– Завтра я, безперечно,