Менсфілд-парк. Джейн Остин
так, як ви її бачите, за часів Якова Другого. До того часу, наскільки я знаю, ці лави були просто дерев'яні; і є деякі підстави вважати, що покривала і подушки на кафедрі і на місцях для членів родини були просто з пурпурного сукна; та це лише припущення. Каплиця дуже гарна, і раніше в ній служили щодня – вранці й увечері. Проповіді завжди читав домашній капелан, і ще багато хто про це пам'ятає; але покійний містер Рашворт поклав цьому край.
– Кожне покоління впроваджує свої зміни на краще, – усміхнувшись, мовила міс Кроуфорд до Едмунда.
Місіс Рашворт відійшла, щоб повторити те саме містерові Кроуфорду; а Едмунд, Фанні і міс Кроуфорд лишилися стояти гуртом.
– Шкода, що про цей звичай забули! – вигукнула Фанні. – Це була така дорогоцінна частинка минулого. У родинній каплиці і домашньому капелані є щось таке, що дуже пасує до величного будинку, до нашого уявлення про те, як має протікати його життя! Уся родина в один і той самий час збирається для молитви, – це чудово!
– Аж надто чудово, справді, – сміючись, мовила міс Кроуфорд. – Це дуже зручно для глави сім'ї – примушувати бідних служниць та лакеїв, щоб вони полишали свою роботу й розваги і двічі на день проказували молитви, тоді як самі господарі тільки й вишукують привід цього уникнути.
– Навряд чи Фанні так уявляє собі сімейні молитовні збори, – мовив Едмунд. – Якщо господар і господиня самі їх не відвідують, то в цьому звичаї більше поганого, ніж доброго.
– У будь-якому разі, що стосується подібних речей, краще дозволити людям чинити на власний розсуд. Кожен має іти своїм шляхом – і обирати час і місце для своєї молитви. Обов'язок бути присутнім на службі, ці формальності, обмеження – все це пригнічує і навряд чи може комусь подобатись; а якби доброчинні парафіяни, що звикли щодня ставати навколішки й позіхати на галереї, могли передбачити ті часи, коли через головний біль можна буде полежати в ліжку зайвих десять хвилин і не боятися, що їх звинуватять у тому, ніби ти не слухав відправи, вони б застрибали з радощів й заздрості. Уявляєте, як неохоче йшли до цієї каплиці красуні з роду Рашвортів? Молоді місіс Елінор і місіс Бріджит удавали з себе саму побожність, а в головах у них діялося зовсім інше – особливо якщо бідолашний капелан не був гарним з виду; а в ті часи, гадаю, вони були ще потворніші, ніж зараз.
Кілька хвилин її слова лишалися без відповіді. Фанні зашарілася і позирнула на Едмунда, але була надто сердита, щоб говорити; а йому знадобилося трохи опанувати себе, перш ніж він мовив:
– Ваш жвавий розум не здатний поставитися серйозно навіть до серйозних предметів. Ви змалювали кумедну картину, і, знаючи людську натуру, не можна стверджувати, що все це було не так. Усі ми іноді відчуваємо, що нам важко зосередитися настільки, наскільки ми цього хотіли б; та якщо ви припускаєте, що це річ звичайна, тобто що слабкість, яку не намагаються побороти, переростає у звичку, – чого ж можна очікувати від такої людини, якщо вона буде молитися на самоті? Чи ви вважаєте, що стражденна душа, яка дозволяє собі відволікатися