Чортів млин: Казки про чортів. Сборник

Чортів млин: Казки про чортів - Сборник


Скачать книгу
бе.

      Пожили год собі удвох, діждалися весни. Баба і каже:

      – Ну, діду, треба нам стараться, щоб нам було що їсти.

      – Подумай, – каже дід, – своєю головою, що тобі краще, то й будемо садити.

      – У мене городу чималенько, так наймемо чоловіка, нехай виоре, та посадимо картоплі, то нам і буде їжа.

      Найняли чоловіка, він виорав. Заходилась баба картоплю садить та й каже:

      – Ось, хоч ми і разом живемо, а їмо різно, так картопля як уродить, так моє те, що у землі, а твоє – що зверху.

      Він і згодився на те.

      Картопля росте, вони полють. Уродила картопля, стали копати. Баба собі у яму картоплю сипле, а йому в купи бадилля складають. Стали їсти. Баба картоплю їсть, а він їсть бадилля і каже на бабу:

      – Дай мені трошки покуштувати, чи твоє добріше, чи моє?

      – Не звикай, бо тебе «трошки» не нагодує, а ти їж, яке тобі вродило, а я буду їсти, яке мені вродило.

      Поїли цілу зиму, оп’ять весна підходить.

      – А що будем сіяти? – каже чорт. – Мені картопля уже увірилась; я картоплі не хочу, а ось я видумаю що.

      – А що ти видумаєш?

      – Насіймо, – каже чорт, – маку. Мені те, що угорі, вже увірилось, так нехай моє буде те, що у землі, а що угорі – твоє.

      – Нехай моє буде те, що на самих верхах, – каже баба, – а твоє усе, що і в землі і зверху.

      Уродив мак. Голови такі, як кулак. Поспів мак. Давай баба ізрізать головки зверху. Зірвала головки, подавила, мак повиточувала; наточила маку пудів сім.

      – Зривай тепер усе, що твоє, складай у купи і їж.

      А він їсть цурпалки із маку.

      – Дай мені, бабо, покуштувати, чи твоє добріше, чи моє?

      – Не видумуй, – каже, – а їж оті цурпалки. Як я тобі дам, коли мачина маленька, а у тебе рот здоровий?

      Перезимували оп’ять. Він їсть цурпалки, а баба мак.

      На третю весну баба й каже:

      – Чи ще будемо сіяти, чи годі сіяти?

      – Хай би ти, проклята баба, сказилася! Ти так мене захарчувала, що я й ногами не можу ходити.

      – Так ти у мене вже й не хочеш жити?

      – Ні, не хочу.

      – А як же ми розпрощаємося? Вивчи, – каже, – мене пісеньки хоч одної.

      Став він співати:

      – Був собі чорт, та ні до тієї стіни не притулиться, ні до тієї, та притулився до баби. Так баба його як нагодувала одну зиму бадиллям з картоплі, а другу – маковими цурпалками, так він захляв, не може й ногами ходити. Отак його баба вшанувала. Будь ти, бабо, проклята однині і довіку. Тепер я вже не пристану до баби, бо баба хитріша од мене. Поняла ти, що я тобі і пісню співав і так розказав?

      – Поняла, – каже.

      – Ну, заспівай же і ти мені хоч однієї, поганенької, так тоді і розпрощаємось.

      – Я, – каже, – так не заспіваю, а перекидайся чортом, я сяду на тебе, ти й неси мене, куди знаєш, а я буду співати, а ти учись!

      Перекинувся він чортом. Вона сіла на його, узялася за шерсть, поніс він її у ліси, кущі, де терни, глоди… Хоче й кончить, а вона держиться і усе співає:

      – Трайда-райда, трайда-райда…

      Як узяв він носити, так на йому уже і шерсті мало, а баба ціла та усе співає пісні.

      – Чи ти, проклята бабо, переспіваєш їх усі?

      – Та, – каже, – ще й половини не переспівала.

      – Будь ласка, бабо, годі мені тебе носити. Пусти мене!

      – Ні, – каже, – носи, поки не переспіваю всі пісні.

      – Та, проклята бабо, буде. Ось тобі мішок карбованців, тільки, – каже, – мене одпусти. Не хочу я твоїх і пісень.

      – Бери ти оті гроші! І одвези мене додому із грішми, так я тоді тебе одпущу.

      Забіг він у пекло, у болотяну, де чорти самі живуть, узяв мішок грошей і потаскав бабу додому.

      – Ну, вставай, проклята бабо, оце твій дім, оце твої гроші. Пусти мене тільки.

      – Неси мене у мою хату…

      Він і вніс її у хату. Як скинув гроші, тоді баба і встала з нього.

      – Я вже не буду приставати тепер до бабів. Щасливо, бабо!

      Брат-бідняк і брат-багач

      Було два брати, один багач, а другий бідний. У бідного було багато дітей, і він не мав їх чим годувати. Пішов він до багатого брата і каже:

      – Позич мені пуд муки, бо нема чим дітей годувати.

      А багач каже:

      – Дай вийму тобі око, то дам пуд муки.

      Не було що робити бідному. Вийняв йому багач око і дав пуд муки. Нагодував бідний брат дітей. Але мука скоро кінчилася, і він подумав: «Піду ще раз до брата. Може, подобріє і дасть мені ще муки».

      – Брате, дай мені ще муки. Хоч пуд.

      – Ні, не дам. Я б тобі позичив, але чим ти віддаси? Давай вийму тобі ще й друге око, то дам пуд муки.

      Віддав бідняк і друге око. Та взяв пуд муки, і повів його багатий брат додому. І бідний брат став темним.

      Скоро


Скачать книгу