Чортів млин: Казки про чортів. Сборник
сина, що аж сюди прийшов з ним прощатися?
– Йде у світ служити, бо вдома така скрута, що далі не можемо дати собі ради.
– А чи пустиш сина служити до мене? Тяжкої роботи він мати не буде, але біду відігнати годен: можете забагатіти.
Батько налякався: до проводиря нечистої сили відпустити єдиного сина? Але тут сам хлопець втрутився у бесіду:
– Я, няню, беруся!
Гайгай поплескав його по плечу:
– Такого мені леґеня і треба! Я зроблю з нього царя! А ти, старий, щоб не знав біди, візьми оці гроші, – і дав біднякові мішок золота.
Чорний із хлопцем за хвилину щез. А чоловік, зажурений, вернувся додому. Та чого сумувати: жити вже є з чого, з голоду не вмре!
А що сталося із сином? Гайгай поніс його в далекий незнайомий край. Завів хлопця до свого палацу і наказує:
– Тут і будеш жити. Я ж говорив, що в мене не тяжка робота. Будеш собі в кімнаті сидіти і, що забагнеш, їсти й пити. Але виходити не смій; ні митися, ні стригтися, ні голитися тобі не дозволяю. Якщо витримаєш рік, по твоїй заслузі тобі заплачу. Чи пристаєш?
– Пристаю.
Гайгай замкнув двері, і хлопець зостався в кімнаті один.
Так перебув рік. За той час обріс, став дуже брудним. З’явився Гайгай.
– Вірно ти служив. Можемо з тобою і розрахуватися. Але я просив би зостатися ще на один рік.
– Та добре, зостануся, – погодився хлопець.
Витерпів і другий рік. Тоді Гайгай умовив його, щоб побув і третій.
Так хлопець три роки жив у нечистоті. Зробився з нього здоровий хлопчище, тільки страшно цуравий[3] і такий нечистий, що аж почорнів.
– Такого слугу, – каже дідько, – я іще не мав. Тому не хочу тобі заплатити звичайною платою. Маю дяку тебе оженити. Даєш свою згоду?
– Та добре би й се діло зробити. Лиш хто піде за мене – такого немитого і оброслого?
– То не твоя жура. Ти візьмеш царівну і станеш багачем. Але, коли будеш уже сам собі паном, даси мені три задачі, які би я не міг виконати. Інакше пропадете – і ти і твоя жінка!
– Най буде!
Нечистий з радості аж підскочив:
– Но, тоді готуйся. Йдемо сватати.
– Неодягнений, нечистий?
– Так, слухай мене…
Сіли у бричку і рушили в путь. Стали перед високими царськими палатами. Гайгай у сріблі-злоті пішов до царя. Привітався й каже:
– У мене є син. Я прийшов за нього сватати царівну!
А в царя на відданні були аж три доньки.
– Я дуже радий, – сказав сватачеві. – Але таке вже оце діло, най кожна з дівчат відповість: любить чи не любить того леґеня.
Цар закликав дочок і розповів, що прийшов сватач.
– А де молодий? – питають дівчата.
– Там, у бричці. Йдіть і подивіться…
Наперед вибігла старша. Заглянула у бричку, а там сидить хлопчище – страшний, волохатий, одягнений у дрантя.
Вернулася до палацу й каже:
– Я його не хочу.
Побігла середуща, але і їй не сподобався.
– Но, видиш, – каже цар, – твого сина не хочуть дівчата.
– А може, ще полюбиться третій?
– Най
Цуравий – обідраний.