Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей. Сборник
підскочив він до другої курки і як ударить її крилами:
– А ти навіщо воду розлила на сковороді? Я вам дам! Вас десять курок, а я один півень між вами. Я старий і не підкоряюсь вам ні в чім! Я не такий дурень, як наш господар-пастух. Він з однією жінкою не може впоратись, умирати вирішив, аби впертій жінці розкрити таємницю. Ач, до чого дожився, не може своїй жінці ради дати, щоб вона поважала свого чоловіка! Ліг вмирати.
Чабан чує, як півень з нього глузує. Сам собі подумав: «Невже я повинен помирати через упертість і наполегливість жінки? Ні-ні-ні! Так не буде, досить!»
Він схопився з ліжка. Свічки, які горіли, кинув на землю, розмахнувся та й вдарив жінку. Вона незчулась, як це сталось, та з криком до чоловіка:
– Чого ти перед смертю б'єшся?
– Я не вмираю, бо з мене навіть півень сміється. Він мене вважає за дурня, каже, що я одній жінці підкоряюсь, а він має десять і що хоче, те й робить з курками.
Більше жінка не допитувалась про таємницю.
Півень врятував свого хазяїна і не дав пастухові вмерти.
В народі є така приказка: «Чоловік, про якого й кури говорять». Можливо, чабан і був тим чоловіком.
Про бідного парубка і царівну
Була собі в гаю хатка, а в тій хатці жила жінка з сином. Поля у них не було, бо кругом був гай густий, а хліб вони купували. Не стало в них хліба, то жінка й посилає свого сина по хліб.
– На тобі, – каже, – сину, ці гроші та піди купи хліба.
Узяв той син гроші й пішов. Іде та й іде, коли дивиться, аж веде чоловік собаку вішати.
– Здоров, дядьку!
– Здоров!
– Куди ти собаку ведеш?
– Поведу, – каже, – в гай та повішу, а то вже стара стала, ні до чого не годяща.
– Не вішай її, чоловіче, продай лучче мені!
– Купи!
– Що ти хочеш за неї?
– А ти що даси?
От він віддав ті гроші, що мати йому дала на хліб, а собаку взяв і повів додому. Прийшов додому, а мати його й питає:
– А що, сину, купив хліба?
– Ні, мамо, не купив.
– Чом же ти не купив?
– Я йшов, коли дивлюсь – веде чоловік собаку вішати, то я взяв та й купив.
Дала йому мати грошей і послала його знову по хліб. Пішов він, коли дивиться – несе чоловік кота.
– Здоров, дядьку!
– Здоров!
– Куди ти, дядьку, йдеш?
– Несу кота в гай.
– Нащо ж ти його несеш у гай?
– Повішу. Не можна через нього нічого в хаті вдержати: що б не поставив, що б не положив, уже він його не промине!
– Ти б, – каже, – мені його продав!
– Купи!
– Що ж тобі дати за нього!
– Я не буду торгуватися: що даси, за те й продам.
От він ті гроші, що мати йому дала на хліб, віддав, узяв кота та й пішов додому. Приходить, а мати його й питає:
– А де ж ти хліб дів?
– Та я й не купив!
– Чом же ти не купив? Де ж ти гроші дів? Може, ще якогось чорта купив?
– Купив, – каже.
– Що ж ти купив?
– Ніс чоловік кота у гай і хотів його повісити,