Проект «Україна», або Крах Симона Петлюри. Данило Яневський
В іншому випадку Симон Васильович просто пред'явив би відповідний папірець, підписаний його колегами. Друге – в день початку повстання він перебував не в «ставці Українського війська», а в штабі січовиків Коновальця, тобто в штабі чужоземного війська. Усі січовики станом на кінець листопада були австро-угорськими підданими і носили австрійські однострої – саме їх і назвали «Українським військом». Документ у позасудовому порядку оголошував уже колишнього гетьмана «поза законом за головний державний злочин проти самостійної Української Народної Республіки». Одночасно «Універсал» оголошував «скасованими» «гетьманські накази по війську» та закликав «військові частини генерала Скоропадського» переходити під знамена УНР з метою «знищення сили, на яку досі опирався» гетьманський режим[115]. Іншими словами, пан «Головний отаман», будучи нібито при здоровому глузді, закликав російських офіцерів вступати до війська, метою якого було знищення російських офіцерів.
Ще одна дивина – перше та єдине відоме на сьогодні «офіційне» військове зведення «Штаба Украинских Республиканских Войск», підписане Петлюрою та Осецьким. Головний зміст – безапеляційні запевнення у всенародному характері повстання. Запевнення без жодних на те підстав. Більше того, ці «підстави» навіть не змогли вигадати впродовж наступних 90 років – на відміну від, скажімо, поразки більшовицьких загонів 23 лютого 1918 р. під Червоною гіркою, яке радянські фальсифікатори згодом видали за перемогу, адміністративним порядком «призначивши» днем народження Червоної армії та флоту. У тексті, однак, містилися твердження, які заяви про «всенародність» повстання спростовували. Наведімо його мовою оригіналу:
«Армиями Украинского народа занята Полтава, Харьков, Екатеринослав. Передовые части стрельцов приближаются к Киеву. Под Васильковом 14 ноября начался бой. Первый отряд добровольцев разбит. Убито до двухсот. Много ранено. Нам досталась пушка и 8 пулеметов. С нашей стороны 3 убитых и 9 раненых. Немцы помогают нам оружием. Рабочие общей забастовкой. Солдаты-крестьяне радостно берут оружие. Мобилизовано до 30 тысяч селян и озброєно. Сердюки бросают добровольцев и перебегают до нас целыми сотнями»[116]. Тепер українською: за допомоги німців, невідомо ким, як і коли мобілізованих до війська 30 тис. селян захопили 3 міста і наблизилися до столиці. Воюючи проти професійних військових та й до того поголовно офіцерів, вони втратили аж 3 убитими і 9 пораненими, вбивши при цьому до двох сотень супротивників. Констатуємо: досягти таких показників за весь час своєї кар'єри не пощастило ані Сунь-цзи, ані Велізарію, ані Олександру Великому, ані Наполеону Бонапарту.
Дещо про перебіг повстання
За 90 років українська історична думка, попри всі спроби, не спромоглася дати відповіді на прості питання: де повстання почалося? Хто брав у ньому участь? Хто командував повсталими? Скільки було повстанців? В яких місцях відбувалися бойові дії? Якими були втрати протидіючих сторін? Де поховані і чи поховані загиблі?
Чи
Директорія… – Т. II. – С. 376.
Там само. – С. 377.