Проект «Україна», або Спроба Павла Скоропадського. Данило Яневський
міфічний порядок, «у центрі якого перебував сільський сход, без наказів та опіки вищих інституцій». Ще одне селянське марення – це марення про можливість реалізації так званого «трудового принципу», за яким «кожен заслуговує на свою частку майна відповідно до внесеної праці». Саме це марення «визначило ідеологію будівництва національної державності у формі Української народної, тобто трудової, республіки та засади класової політики, що надалі остаточно розкололо суспільство на так звані трудові і нетрудові верстви». Саме спроби імплементації цього марення у поточну реальність призвели націонал-соціалістичну УНР до ганебного краху, наслідком якого стало встановлення людожерної комуністичної диктатури.
Висновок другий, сформульований В. Лозовим, – про «глибокий політичний та етнокультурний розкол… між містом і селом. У свідомості селян місто вважалося паразитичним наростом на тілі народу, місцем, де влада панів охороняє свої інтереси і власність (передусім земельну)».
Висновок третій звучить так: «Селяни залишалися носіями традиційної культури, складовою якої була патріархально-локальна свідомість, де через низьку соціальну мобільність (а також через «неписьменність селянства, загалом низький рівень національної і політичної свідомості») превалювали інтереси свого села, свого стану. У локальній обмеженості селянського сприйняття світу сільська громада розумілася як природна самоврядна інституція, що мала вищий авторитет на відміну від структур “великого суспільства”».
Висновок четвертий полягає в тому, що «аграрний спосіб буття», який сприймався як «природний та самодостатній», мав прямим наслідком «утопічні прагнення знищити владу ненависної держави, як паразитичного наросту на тілі народу, зажити у своєму локальному світі, згідно зі своїми(підкреслено нами. – Д. Я.) суспільними цінностями, своїм способом буття, селянською громадською моделлю управління… повсюдно сільське населення наполягало, щоб владу здійснював сам народ “без панів і буржуазії”». Власне, саме це і сформувало «соціально-економічне підгрунтя» так званих «національно-визвольних змагань» – «дезорієнтацію народу після різких політичних змін, десакралізацію та делегітимацію влади як державного інституту, ненависть народних мас до «панів», своєрідне «сп'яніння свободою», прагнення встановлення соціальної справедливості у формі зрівняльного землекористування».
П'ятий висновок В. Лозового сформульовано надзвичайно дипломатично: «…рівень національної свідомості широкого загалу українства був ще досить низьким».
Висновок шостий: селяни прагнули позбутися у судочинстві «державно-правових актів», керуватися нормами звичаевого права, тобто «демократичний всестановий принцип судочинства… змінявся суто селянсько-становим принципом», що мало призвести і призвело до «замкнутості та архаїзації» селянства. «Селянський рівень правосвідомості», – зауважив у зв'язку з цим науковець, – надавав резолюціям селянських