Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек
порожні, як і були!» Треба було бачити його дурнувату пику! Ми всі мало не луснули зо сміху. А лібенчанин каже: «Ану, спробуйте ще раз!» І хоч вірте, хоч ні – мурмило так від усього того отетерів, що спробував ще раз, але, знов не знайшовши в торбах анічогісінько, крім туалетного паперу, почав гамселити в двері й горлати: «Мене обікрали, мене пограбували! Рятуйте! Відчиніть! Ради Бога, відчиніть!» Тієї ж миті до камери збіглися охоронники, покликали штабного наглядача й фельдфебеля Ржепу. Ми всі в один голос кажемо, що він з глузду з’їхав. Учора до пізньої ночі жер, аж поки все не ум’яв. А той тільки плаче і безперестанку своєї торочить: «Бодай крихти повинні б лишитися!» Почали наглядачі шукати крихти, але так і не знайшли, бо й ми ж не в тім’я биті: те, що самі не зжерли, послали «поштою» по мотузці на другий поверх. Так нам нічого й не змогли довести, хоч той йолоп без упину торочив: «Таж крихти повинні десь бути». Цілий день він нічого не жер, а приглядався, хто що їсть і чи не курить. А наступного дня спочатку не торкався тюремної їжі, але вже ввечері наминав собі на здоров’ячко і капусту, і гнилу картоплю, аж за вухами лящало. Тільки що не молився, як уперше, коли брався до шинки та яєць. Потім одному з нас поталанило дістати з волі «Драмки»[115] й ось тоді він із нами вперше заговорив, мовляв, дайте хоч разок затягнутися, але ми йому дідька лисого дали.
– А я вже боявся, що ви йому кінець кінцем таки дали покурити, – сказав Швейк, – ви б цим зіпсували все оповідання. Таке благородство буває тільки в романах, але в гарнізонній тюрмі в тих умовах подібне було б просто дурістю.
– А ви його не висповідали потемки? – почувся чийсь голос.
– Ні, про це забули.
Розпочалися тихі дебати, чи варто було його на додаток ще й віддухопелити. Більшість була «за».
Розмови помалу втихали. Арештанти засинали, шкреблися під пахвами, чухали груди, живіт, де в білизні найбільше заводяться воші. Засинали, натягаючи завошивлені рядна на голову, щоб не заважало світло гасової лампи.
О восьмій годині ранку Швейка викликали й наказали йти до канцелярії.
– З лівого боку біля дверей канцелярії є плювальниця, куди кидають недопалки, – повчав Швейка один із в’язнів.
– А на другому поверсі ти теж ітимеш повз плювальницю. Замітають коридори аж о дев’ятій, то, мабуть, там дещо буде.
Але Швейк не виправдав їхніх надій. До шістнадцятки він більше не повернувся. Дев’ятнадцять підштанків з приводу цього робили найрізноманітніші припущення. Один веснянкуватий ополченець із найбуйнішою фантазією розпустив чутку, ніби Швейк застрелив свого капітана і його сьогодні повели на Мотольський плац на страту.
Глава X
Швейк денщиком у фельдкурата
І
І знову починається Швейкова одіссея під почесним ескортом двох солдатів з багнетами, які мали припровадити його до фельдкурата.
Конвоїри взаємно доповнювали
Найдешевші сигарети.