Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек
празьких корчем. Знову з’являються в пресі його гуморески. У кабаре «Сімка черви» він виступає зі спогадами про те, як був «народним комісаром», сміючись над своїм «червоноармійським минулим», обіцяючи видавцям написати роман або цикл гуморесок під сенсаційною назвою «Швейк у Кремлі». Якщо сприймати Гашека як тотального містифікатора, то навряд чи можна серйозно вести мову про його революційну ідейність: повернувшись у 1920 році до Праги, він геть забув про комунізм і партійність.
Це була людина, якій усе байдуже, на все наплювати. З неймовірною, здавалося б, легкістю він відмовляється від колишніх переконань, друзів і товаришів по пиятиках, відданих жінок. Коли його дружина Ярміла народила сина, до них, переступивши через дуже складні стосунки, прийшли миритися батьки дружини, Гашек вийшов за пивом і повернувся за два дні. У Красноярську він бере шлюб з Олександрою Львовою, яка навіть не підозрює, що у Празі в її судженого є покинута дружина Ярміла й восьмирічний син Ріхард. Олександру Львову, що не знала чеської мови, вперше опинившись у чужій країні, він покинув після приїзду до Праги. Втім вона пише: «Окрім літературної творчості, своєрідність душі Гашека виявлялась у тому, що в нього було відсутнє почуття відповідальності». Інші свідчення були ще різкішими – поет Медек, що добре знав Гашека, говорив про його «аморфну душу, безхребетну, байдужу до всього «людяність». Схоже, що Гашек – як і Швейк – жив не там, де існував. Наприкінці життя він зробився схожим на свого героя і зображав його схожим на себе. Зовнішність Гашека так змалював Йозеф Лада, художник, без якого «Пригоди…» важко уявити (існує навіть видання твору в малюнках Й. Лади), і близький друг письменника. «Людина з маловиразним, майже дитячим обличчям… Гашек скоріше справляв враження пересічного, добре відгодованого синка з пристойної родини, котрий неохоче навантажує свою голову якими-будь проблемами. Майже жіноче, безвусе, простодушне обличчя, ясні очі…» Звичайно, це не хто інший, як Швейк.
Останні роки життя письменник провів у містечку Ліпніце. Стан здоров’я, підірваного на війні, погіршувався, він уже не міг виходити з будиночка. 29 грудня 1922 року він востаннє диктував свого «Швейка» (роман, власне, цілковито був продиктований письменником у корчмі). 3 січня 1923 року він підписав свій заповіт, сказавши: «Швейк тяжко вмирає», і відвернувся до стіни. За кілька годин його не стало. На похороні з представників літературно-художнього світу був присутній лише його друг художник Ярослав Панушка. Празькі друзі Гашека не повірили в повідомлення про його смерть, вважаючи це черговою жартівливою містифікацією. Відомий чеський дослідник творчості Гашека Р. Питлік зазначав: «Гашек не був веселим бодрячком, скоріше – тяжким меланхоліком… був різким, жорстоким, часом неймовірно грубим»[2]. Багато про що може сказати його брутальна пристрасть до розіграшів, що часом межує навіть з садизмом. Він зі сміхом описує в газеті «Наш шлях», як, будучи заступником коменданта
Пытлик Р. Ярослав Гашек и «Похождения бравого солдата Швейка». – Прага, 1983. – С.14.