Жак-фаталіст (збірник). Дені Дідро
Вона ввійшла, взяла моє вбрання, як я скинула, вийшла, а за нею настоятелька. Причини цієї процедури мені не сказали, та я й не питала. Тим часом у моїй келії все обшукали, розпороли подушку й матраци, перетрусили все, що тільки можна; пройшли всюди, де я була ходила – до сповідальні, до церкви, до садка, до колодязя, до кам'яної лави. Частину цих пошуків я сама бачила, про решту здогадувалась. Не знайшли нічого, але лишилися певні, що таки є щось. Кілька днів мене й далі вистежували, ходили назирці, заглядали скрізь, але марно. Зрештою, настоятелька надумала, що дізнатися правди можна тільки від мене. Якось зайшла до мене в келію і сказала:
– Сестро Сюзанно, у вас є хиби, але ви не брехатимете. Скажіть же мені правду – що ви зробили з папером, що я дала вам?
– Я вам сказала, паніматко.
– Не може бути, адже ви просили в мене багато паперу, а в сповідальні були лише хвилинку.
– То правда.
– Що ж ви зробили з ним?
– Те, що я казала вам.
– Гаразд, заприсягніться мені святою покорою, в якій ви дали Богові обітницю, що це так, і я повірю вам, не зважаючи ні на що.
– Вам не дозволено, паніматко, вимагати присяги в такій дрібниці, а мені не дозволено давати її. Я не можу заприсягтися.
– Ви дурите мене, сестро Сюзанно, і не знаєте, до чого себе цим призводите. Що ви зробили з папером, що я вам дала?
– Я вже сказала.
– Де він?
– У мене його немає.
– Що ж ви зробили з ним?
– Те, що й роблять з писанням, коли воно вже використане й непотрібне.
– Заприсягніться мені святою покорою, що ви весь папір списали на сповідь і у вас його немає.
– Знову кажу вам, паніматко, що й це справа не важливіша від першої, і я заприсягтися не можу.
– Заприсягніться, – сказала вона, – а то…
– Не заприсягнуся.
– Не заприсягнетесь?
– Ні, паніматко.
– Так ви винні?
– У чому ж я винна?
– В усьому. Немає нічого, у чому б ви не завинили. Ви вихваляли мою попередницю, щоб мене принизити; зневажали звичаї, що вона вивела, й закони, що вона їх скасувала, а я визнала за потрібне відновити; підбурювали всю громаду; порушували правила, чинили розбрат у душах, нехтували всіма обов'язками, примушували мене карати вас і карати тих, кого ви звели, – це мені найтяжче. Я могла б ужити проти вас жорстокіших заходів, але пожаліла вас, гадала, що ви отямитесь, навернетесь до мене душею; ви цього не зробили. У вашому розумі щось недобре діється, у вас є якісь наміри. В інтересах установи я повинна знати їх, і я знатиму, обіцяю вам. Сестро Сюзанно, скажіть мені правду.
– Я сказала її вам.
– Я зараз піду, бійтеся мого повернення. Я сідаю і даю вам хвилину на роздум… Ваші папери, коли вони є…
– У мене їх немає.
– Або присяга, що в них була тільки ваша сповідь.
– Я не можу присягатися…
Вона хвилину помовчала, потім вийшла й повернулася з чотирма своїми фаворитками. Вигляд у них був несамовитий,