Жак-фаталіст (збірник). Дені Дідро
нахил і дух і ладна зробити вчинок, блюзнірський перед Богом і ганебний перед людьми.
Не можу сказати вам, як усі здивувались. Кожна, не зворухнувшись, умить скинула поглядом по товаришках, сподіваючись викрити винну по її замішанню. Усі поприпадали ниць і мовчки помолилися. Через чималий час настоятелька тихо завела: Veni, Creator[27], і всі тихо підхопили; потім, по другій мовчанці, настоятелька постукала об пюпітр. Усі розійшлися.
Подумайте самі, який шепіт пішов по нашій громаді: «Хто така? Чи не вона? Що зробила? Що хоче зробити?..» Сумніви недовго тривали. Моя заява почала набувати у світі розголосу. Мені робили багато візитів: одні мені докори приносили, другі поради; ті хвалили мене, інші гудили. Я мала тільки один спосіб виправдатися перед усіма – розповісти про поведінку своїх батьків. А ви розумієте, якою скромною я мусила бути під цим поглядом. Відкритися цілковито я могла лише тим особам, які щиро до мене прихилились, та панові Манурі, що провадив мою справу. Коли мені страшно ставало мук, якими мені загрожували, у моїй уяві з усім своїм жахом з'являвся льох, де мене вже раз замикали, – я знала чернечу лють. Про свої страхи я оповіла панові Манурі, і він сказав мені:
– Зовсім уберегти вас від прикростів неможливо. Ви їх матимете, та й мусили сподіватися їх. Треба озброїтись терпінням і підтримувати себе надією на те, що вони кінчаться. Щодо льоху обіцяю вам, що ви вдруге туди не потрапите ніколи. Це вже моя справа…
Справді, днів за кілька він приніс настоятельці наказа – дозволяти йому бачитися зі мною щоразу, коли він тільки цього зажадає.
Наступного дня по відправі настоятелька знову запропонувала помолитися за мене громадою. Помолилися мовчки і проказали тихо той самий гімн, що й напередодні. Так само й утретє вчинили з тією тільки різницею, що мені наказали стати окремо серед хору і проказали молитву за мрущих та літанію святим з приспівом: Ora pro ea.[28]
Четвертого дня відбувся маскарад, у якому дуже дивно виявилася чудернацька настоятельчина вдача. Наприкінці відправи мене поклали в труну посеред хору. З боків поставили свічки й кропильницю. Накрили мене саваном, відправили панахиду, а потім кожна черниця, виходячи, бризкала на мене свяченою водою, промовляючи: Requiescat in pace[29]. Треба знати монастирську мову, щоб зрозуміти, яка погроза міститься в останніх словах.
Дві черниці скинули з мене саван і лишили мене, мокру до живого тіла від води, якою вони мене облудно покропили. Одежа висохла на мені: я не мала в що перебратись.
За цією наругою друга наспіла. Зібралася громада. До мене поставились, як до окаянниці, намір мій визнали за віровідступництво, і всім черницям заборонили під страхом непослуху розмовляти зі мною, допомагати мені, підходити до мене й навіть торкатися до того, з чого я послугувалася. Ці накази виконували суворо. Коридори в нас вузькі, в деяких місцях двоє можуть від сили розминутись – коли я йшла, а назустріч мені йшла друга черниця, то вона або повертала назад, або притискалась до муру, пригорнувши рукою покривало й одіж, щоб вони якось не діткнулися
«Гряди, Создателю!»
Моли Бога за неї
Хай спочине у мирі