Любий друг (збірник). Ги де Мопассан
кохання. Мимоволі згадується інша молода дівчина, що в пориві щастя простягає руки в ясну ніч, – Наташа Ростова. Вони подібні одна до одної у своїй юній жазі прекрасного, щасливого, у своїй вірі в те, що життя повинно бути чудовим, в жазі природній, майже інстинктивно притаманній кожній молодій людині.
Жанна переживає те, що випадає на долю більшості жінок, більшості людей – щастя материнства, горе від смерті батьків. І на тих сторінках роману, де Мопассан розповідає про муки самотності, про довгі дні чекання на вісточку од сина, про спогади минулого, якими втішається Жанна, крізь індивідуальне прозирає загальнолюдське, що змушує серце читача бриніти співчуттям і розумінням. Саме в цьому плані назва роману «Життя» набуває широкого, узагальнюючого змісту. Це історія одного звичайного життя, а не те, що становить якісь важливі сторінки людського життя взагалі.
Слідом за Флобером, який сказав «Емма Боварі – це я», Мопассан міг би сказати, «Жанна – це я» – стільки з досвіду власного серця він віддав цій героїні. В романі дуже сильний поетичний, ліричний елемент. І одночасно на його сторінках живе така характерна для письменника іронія, присутнє критичне начало. Воно присутнє навіть там, де художник говорить про персонажів йому симпатичних, про батька Жанни барона де Во або добродушного старого сільського кюре. Смуток від того, що щирі, добрі люди, такі як барон, зникають у буржуазну добу, не застилає гострий зір письменника настільки, щоб він не бачив негативних рис свого героя – його непристосованості до життя, прекраснодушного неробства, легковажності. Ще іронічнішим стає автор, коли мова заходить про баронесу-матір, її цілковиту бездіяльність, сентиментальний егоїзм, душевні лінощі. І Жанна, героїня улюблена, при всьому співчутті письменника до неї, показана критично. В тому, що її життя склалося так безнадійно й сумно, велика її власна провина. Завинили пасивність, безвольність, невміння відстояти себе, інертність душі. В романі, де головне – доля Жанни, є паралельна розповідь про ще одне жіноче життя, про життя Жанниної служниці Розалі. Однолітка Жанни, вона пережила не менше за свою пані. Ставши жертвою хтивості Жульєна, вона народила нешлюбну дитину, повинна була піти за нелюба, рано лишилася вдовою і все життя важко працювала. Та в цій селянці є велика енергія, сила волі, активна доброта. Вона не лише спромоглася впоратися з труднощами свого власного життя, виховати сина чесним і працьовитим, а й приходить за покликом серця на допомогу Жанні, рятує її від самотності, від голодної старості, бере її долю у свої руки. Не випадково саме в уста Розалі Мопассан уклав знаменні слова: «Ось бачиш, яке воно – життя: не таке хороше, та й не таке погане, як здається». Ці слова ключові до твору і могли б стати його епіграфом. З погляду стилю роман бездоганний, це справді «запашна проза».
Наступний роман «Любий друг» (1885) написано в зовсім іншій тональності, ніж «Життя». Умовно всі твори Мопассана можна поділити на дві великі групи – такі, де переважає критично-іронічне