Любий друг (збірник). Ги де Мопассан
з промовою Мореля.
Дюруа видобув з кишені аркуші, складені вчетверо:
– Ось стаття, пане.
Патрон, здавалось, зрадів і сказав усміхаючись:
– Дуже добре, дуже добре. Ви слово тримаєте. Мені треба проглянути це, Форестьє?
Та Форестьє мерщій відповів:
– Не варто, пане Вальтер, я сам допомагав йому писати статтю, щоб привчити його до діла. Вона дуже гарна.
І директор, беручи карти, що здавав високий худий добродій, депутат з лівого центру, байдуже додав:
– Ну й добре.
Форестьє не дав йому почати нову партію й шепнув на вухо:
– Пам’ятаєте, ви обіцяли мені взяти Дюруа замість Марамбо? Дозвольте прийняти його на тих самих умовах?
– Звичайно.
І, взявши приятеля за руку, журналіст потяг його геть, а пан Вальтер знову взявся до гри.
Норбер де Варен навіть не підвів голови, так ніби він не побачив або не впізнав Дюруа. Навпаки, Жак Ріваль підкреслено й зичливо потиснув йому руку, як щирий товариш, на якого можна покластися в разі потреби.
Вони знову вийшли до приймальні, а що всі підвели на них очі, Форестьє сказав наймолодшій жінці так голосно, щоб і інші одвідувачі почули:
– Директор зараз вас прийме. Він розмовляє з двома членами бюджетної комісії.
І пішов швидко, поважно й заклопотано, ніби мав оце зараз писати телеграму надзвичайної ваги.
У редакційній кімнаті Форестьє зразу ж видобув своє більбоке і, беручись знову до гри, сказав Дюруа, уриваючи фрази лічбою:
– Так от. Приходитимеш сюди щодня о третій, я казатиму тобі, куди треба сходити або з’їздити чи вдень, чи ввечері, чи вранці. – Раз! – Я дам тобі передусім рекомендаційного листа до начальника першого відділу поліційної префектури, – два! – а він познайомить тебе з одним із своїх урядовців. Ти діставатимеш від нього всі важливі новини, – три! – звісно, новини офіційні і півофіційні. Докладніше тобі розкаже все це Сен-Потен, він у курсі справ, – чотири! – піди до нього зараз або завтра. Найголовніше, треба вміти живосилом витягувати відомості з тих людей, до кого я тебе посилатиму, – п’ять! – та пролазити скрізь, незважаючи на замкнені двері, – шість! Матимеш за це двісті франків місячно платні, крім того, по два су від рядка цікавої хроніки, що ти зумієш дістати, – сім! – крім того, теж по два су від рядка писатимеш на замовлення всілякі статті, – вісім!
Далі він зовсім захопився грою й тільки поволі лічив:
– Дев’ять, десять, одинадцять, дванадцять, тринадцять.
На чотирнадцятому зрадив і скрикнув:
– А чортова тузина! Завжди вона, проклята, підкує мене! Певно, й помру тринадцятого.
Один із співробітників, кінчивши роботу, й собі взяв із шафи більбоке; це був маленький чоловічок, що виглядав дитиною, хоч мав тридцять п’ять років; і інші журналісти, увійшовши, теж побрали свої більбоке. Незабаром їх було шестеро, вони стояли поруч коло стіни й підкидали в повітря, однаковим і мірним рухом, кулі, червоні, жовті й чорні, залежно від породи дерева. Розпочалося змагання, і два співробітники, що ще працювали, теж повставали