Лісова пісня. Леся Українка
Мавка.
ДIЯ II
Мати Лукашева.
Килина.
Лукаш.
Русалка.
Дядько Лев.
Мавка.
«Той, що в скалi сидить».
Русалка Польова.
Перелесник.
ДIЯ III
Мавка.
Хлопчик.
Лiсовик.
Лукаш.
Куць.
Дiти Килининi.
Злиднi. (без мови).
Мати Лукашева.
Доля.
Килина.
Перелесник.
ПРОЛОГ
Старезний, густий, предковiчний лiс на Волинi. Посеред лiсу простора галява з плакучою березою i з великим прастарим дубом. Галява скраю переходить в куп'я та очерети, а в одному мiсцi в яро-зелену драговину – то береги лiсового озера, що утворилося з лiсового струмка. Струмок той вибiгає з гущавини лiсу, впадає в озеро, потiм, по другiм боцi озера, знов витiкає i губиться в хащах. Саме озеро – тиховоде, вкрите ряскою та лататтям, але з чистим плесом посерединi. Мiстина вся дика, таємнича, але не понура, – повна нiжної, задумливої полiської краси. Провесна. По узлiссi i на галявi зеленiє перший ряст i цвiтуть пролiски та сон-трава. Дерева ще безлистi, але вкритi бростю, що от-от має розкритись. На озерi туман то лежить пеленою, то хвилює од вiтру, то розривається, одкриваючи блiдо-блакитну воду.
В лiсi щось загомонiло, струмок зашумував, забринiв, i вкупi з його водами з лiсу вибiг «Той, що греблi рве» – молодий, дуже бiлявий, синьоокий, з буйними i разом плавкими рухами; одежа на йому мiниться барвами, вiд каламутно-жовтої до ясно-блакитної, i поблискує гострими злотистими iскрами. Кинувшися з потоку в озеро, вiн починає кружляти по плесi, хвилюючи його сонну воду; туман розбiгається, вода синiшає.
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
З гiр на долину бiжу, стрибаю, рину!
Мiсточки збиваю, всi гребельки зриваю, всi гатки, всi запруди, що загатили люди, – бо весняна вода, як воля молода!
(Хвилює воду ще бiльше, поринає i виринає, мов шукаючи щось у водi).
П о т е р ч а т а
(двоє маленьких, блiденьких дiток у бiленьких сорочечках виринають з-помiж латаття)
П е р ш е
Чого ти тута блудиш?
Д р у г е
Чого зо сну нас будиш?
П е р ш е
Нас матуся положила i м'якенько постелила, бо на рiння, на камiння настелила баговиння, i лататтям повкривала, i тихенько заспiвала:
«Люлi-люлi-люлята, заснiть, мої малята!»
Д р у г е
Чого ж ти тут шугаєш?
П е р ш е
Кого ти тут шукаєш?
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
Тую Русалку, що покохав я змалку, бо водянiй царiвнi нема на свiтi рiвнi!
Збiгав я гори, долини, яри, iзвори, – милiшої коханки нема вiд озерянки.
Зiб'ю всю вашу воду, таки знайду ту вроду!
(Бурно мутить воду).
П о т е р ч а т а
Ой леле! не нуртуй!
Хатинки не руйнуй!
Печера в нас маленька, що збудувала ненька.
Убога наша хатка, бо в нас немає татка…
(Чiпляються йому за руки, благаючи).
Ми спустимось на дно, де темно, холодно, на днi лежить рибалка над ним сидить Русалка…
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
Нехай його покине!
Нехай до мене зрине!
Потерчата поринають в озеро.
Виплинь же, мила!
Русалка випливає i знадливо всмiхається, радiсно складаючи долонi. На нiй два вiнки – один бiльший, зелений, другий маленький, як коронка, перловий, з-пiд нього спадає серпанок.
Р у с а л к а
Се ти, мiй чарiвниченьку?!
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
(грiзно)
Що ти робила?
Р у с а л к а
(кидається немов до нього, але пропливає далi, минаючи його)
Я марила всю нiченьку про тебе, мiй паниченьку!
Ронила сльози дрiбнiї, збирала в кiнви срiбнiї, без любої розмовоньки сповнила вщерть коновоньки…
(Сплескує руками, розкриває обiйми, знов кидається до нього i знов минає).
Ось кинь на дно червiнця, поллються через вiнця!
(Дзвiнко смiється).
«Т о й, щ о г р е б л i р в е»
(з'їдливо)
То се й у вас в болотi кохаються у злотi?
Русалка наближається до нього, вiн круто вiдвертається вiд неї, виром закрутивши воду.
Найкраще