Михайло Коцюбинський. І. А. Коляда
rel="nofollow" href="#n_5" type="note">[5], «Зоря»[6]. Проте найбільшого значення для нього набуло знайомство з І. Франком, яке згодом переросло у велику творчу дружбу.
Про знайомство з Коцюбинським Іван Якович повідомляє 24 червня видатному діячу українського громадського руху, політичному вигнанцю М. Драгоманову: «З України були тут два люде: др. Галін з Києва і один молодий чоловік з Вінниці. З першим я не бачився, з другим говорив. Він белетрист…».
Листування між митцями розпочалося з листа Коцюбинського до Франка, датованого вереснем 1890 р., в якому він писав: «Якби Ви знали, як охоче читають Ваші оповідання усі мої знайомі…». Повідомляв також про свій намір виконати доручення львівських колег та відвідати Київ і могилу Т. Шевченка у Каневі, а ще про те, що надіслав ім підшивку газет «Подольские епархиальные ведомости» (1875, №15—21), яку згодом І. Франко використав у своїй науково-публіцистичній роботі.
У жовтні 1890 р. І. Франко надсилає лист-відповідь до М. Коцюбинського, в якому просить розповісти про відвідини Києва: «що Ви там бачили, з ким і про що балакали», а також запрошує до літературної співпраці: «На присилку Ваших творів я дуже цікавий. Думку про них я напишу Вам по щирості і буду старатись по змозі примістити їх де-небудь».[7]
Активність та змістовність листування свідчать про встановлення доволі міцних товариських і ділових стосунків. І. Франко, за своєю суттю уважна, доброзичлива людина, відразу ж, запримітивши талант молодого письменника, допомагає опублікувати переклади М. Коцюбинського «Люди та собаки» в газеті «Діло»[8]. «Задля хазяйства» (хоча і з деяким запізненням) вийшло в «Дрібній бібліотеці» 1895 р.
1891 року М. Коцюбинський екстерном склав іспит на народного вчителя при Вінницькому реальному училищі й виїхав на «кондиції» у село Лопатинці репетитором дітей бухгалтера цукроварні К. Мельникова. Про лопатинський період свого життя М. Коцюбинській згадував лише позитивне. В одному з листів до свого лопатинського товариша, селянина А. Дуляка, він пише: «Привітайте од мене і тих, що мене ще пам’ятають. Хоч минуло вже 18 літ, як я був у Лопатинцях, а й досі приємно мені згадати тих людей, серед яких я жив тоді і од яких, опріч добра, нічого не бачив» (січень 1911 р.). Саме з Дуляком у Михайла Михайловича зав’язалася міцна дружба. Прищепивши чотирнадцятирічному Андрієві любов до фольклору, він його зібрані матеріали пересилав Б. Грінченку, який згодом допоміг видрукувати понад 100 зразків усної народної творчості, серед яких і народні легенди про Кармелюка.
Лопатинський період був і періодом формування творчої майстерності письменника. Він поповнює свій поетичний словник, знаходить багате джерело нових тем. Взаємини письменника з мешканцями села Лопатинці є прикладом тісного зв’язку інтелігента з народом. Увесь свій вільний час, як згадують його учні й селяни, він проводив серед людей, бував на сільських сходках, весіллях, на святах, на полі, де працювали люди, заходив до млина. Так, один із жителів Лопатинців,
Улітку 1890 р. як кореспондент львівського журналу Коцюбинський подорожує до Канева на могилу Тараса Шевченка: «Сум важким каменем налягає на серце, сльози тихо котяться з очей, коли згадаєш, хто тут похований…» – пише Коцюбинський у статті «Шевченкова могила», яка була надрукована 1891 року в журналі «Дзвінок». Власне, з цієї статті й починається друкування прозових творів Коцюбинського.
«Діло» – найстаріша і довгий час єдина українська щоденна газета в Галичині. Виходила у Львові в 1880—1939 рр. (в 1880—1882-му – двічі на тиждень, 1883—1887 – тричі на тиждень, з 1888-го – щоденно).