Виховання почуттів. Гюстав Флобер

Виховання почуттів - Гюстав Флобер


Скачать книгу
попросив його говорити тихіше – він боявся поліції.

      – Ви ще вірите в поліцію? А справді, хто знає, добродію, може, я й сам шпик?

      І він з таким виразом глянув на Мартінона, що той, зовсім ошелешений, спершу не зрозумів жарту. Юрба відтиснула їх, і всім трьом довелося стати на східцях, які через коридор провадили до нового амфітеатру.

      Невдовзі юрба розступилася сама собою; декотрі поскидали капелюхи: вони вітали знаменитого професора Самюеля Рондело – в широкому сюртуці, з піднятими на лоб окулярами в срібній оправі; страждаючи од ядухи, він повільно йшов читати лекцію. Це був один із тих, хто в царині права становив гордість XIX сторіччя, суперник Цахаріїв і Рудорфів. Недавно вшанований званням пера Франції, він ні в чому не міняв своїх звичок. Було відомо, що він убогий, і всі ставилися до нього з великою пошаною.

      Тим часом із кінця майдану долинули вигуки:

      – Геть Гізо!

      – Геть Прітчарда!

      – Геть зрадників!

      – Геть Луї-Філіппа!

      Юрба завирувала, збившись під зачиненою брамою, що вела у двір, не давала професорові пройти. Він зупинився перед східцями. Незабаром професор з'явився на третій, верхній сходинці. Він почав щось говорити; голос його заглушило гудіння натовпу. Щойно він був улюбленцем, а тепер став осоружний, тому що уособлював владу. Щоразу, коли він намагався говорити голосніше, вигуки поновлювалися. Він зробив широкий жест, закликаючи студентів іти за ним. У відповідь розлігся загальний галас. Професор зневажливо знизав плечима і зник у коридорі. Мартінон, скориставшись із нагоди, в ту ж мить шаснув також.

      – Ну й боягуз! – мовив Фредерік.

      – Виходить, обачний! – зауважив молодик.

      Юрба вибухнула оплесками. Відступ професора означав її перемогу. В усі вікна визирали зацікавлені. Дехто заспівав «Марсельєзу», дехто пропонував іти до Беранже.[11]

      – До Лаффіта![12]

      – До Шатобріана![13]

      – До Вольтера! – загорлав молодик із білявими вусиками.

      Поліцейські намагалися пробитися крізь натовп, говорячи якомога лагідніше:

      – Розходьтеся, панове, йдіть додому!

      Хтось вигукнув:

      – Геть убивць!

      Починаючи з вересневих заворушень, це було звичайним лайливим словом. Усі підхопили його. Слугам громадського порядку тютюкали, свистіли; вони поблідли; один із них не втримався і, наглянувши якогось малого хлопчину, що надто близько підійшов до нього і сміявся йому просто в лице, так турнув його, що той відлетів кроків за п'ять і впав навзнак біля крамниці виноторговця. Всі розступились. Але майже в ту ж мить полетів сторчака й сам поліцейський, збитий із ніг якимось геркулесом, чуприна котрого вибивалася з-під цератового кашкета, неначе жмут клоччя.

      Велетень уже кілька хвилин стояв на розі вулиці Сен-Жак; шпурнувши великий пакунок, який тримав у руках, він кинувся на поліцейського, повалив його під себе й почав щодуху товкти кулачиськами


Скачать книгу

<p>11</p>

Беранже П'єр Жан (1780—1857) – популярний французький поет-пісняр. Тут йдеться про стримане ставлення поета до Липневої монархії.

<p>12</p>

Лаффіт Жак (1767—1844) – відомий фінансист доби Липневої монархії; був в опозиції до уряду Луї-Філіппа.

<p>13</p>

Шатобріан Франсуа Рене (1768—1848) – визначний французький письменник-романтик. Легітиміст за переконаннями, за часів правління Луї-Філіппа Шатобріан демонстрував прихильність до демократичних ідей.