Quo vadis. Генрик Сенкевич
чудодійне зілля, і провісники майбутнього, й угадувальники закопаних скарбів, і відгадувачі снів. Подекуди серед гамору й вигуків чулися звуки систра[93], єгипетської самбуки[94] або грецьких флейт. Люди хворі, благочестиві або чимось заклопотані несли до храмів свої жертви. На кам'яних плитах збиралися, жадібно дзьобаючи жертовне зерно, зграйки голубів, які нагадували рухливі строкаті й темні плями; вони то раптом із гучним шумом крил здіймалися в повітря, то знов опускалися на не зайняті людьми місця. Час від часу натовп розступався, даючи дорогу ношам, із яких виглядали пещені жіночі обличчя або обличчя сенаторів і вершників із застиглим на них виразом байдужості й пересиченості. Різномовний натовп голосно повторював їхні імена, додаючи уїдливі або хвалебні прізвиська. Між безладними гуртами подекуди проходили карбованим військовим кроком загони солдатів або стражників, які спостерігали за порядком на вулицях. Грецьку мову було чути довкола так само часто, як і латинську.
Вініцій, що давно не бував у місті, дивився з деякою цікавістю на це скупчення людей і на Римський Форум, який панував над світом і разом з тим був настільки затоплений його хвилями, що Петроній, угадавши думку свого супутника, назвав Форум «гніздом квіритів – без квіритів[95]». І дійсно, місцеве населення тонуло в натовпі, що складався з представників усіх рас і народів. Тут можна було побачити ефіопів і рослих, світловолосих людей з далекої півночі, бриттів, галлів і германців, косооких серів[96], людей з берегів Євфрату й людей з берегів Інду, чиї бороди пофарбовані в цеглястий колір, сирійців із берегів Оронту[97] з чорними, млосними очима, юдеїв із впалими грудьми, єгиптян з незмінною байдужою посмішкою на обличчі, нумідійців і африканців, греків з Еллади, котрі нарівні з римлянами хазяйнували в місті, але хазяйнували завдяки знанням, мистецтву, розуму та шахрайству, греків із островів і з Малої Азії, з Єгипту, з Італії, з Нарбоннської Галлії[98]. В натовпі рабів із продірявленими вухами чимало було й вільних гулящих городян, котрих імператор розважав, годував і навіть одягав; були тут і прийшлі вільні люди, знаджені у величезне місто легким життям і можливістю розбагатіти; раз у раз потрапляли на очі рознощики дрібного товару, жерці Серапіса[99] з пальмовими гілками в руках, і жерці Ісіди[100], на вівтар якої приносилося більше жертв, ніж у храм Юпітера Капітолійського, і жерці Кбели[101] із золотавим колоссям рису в руках, і мандрівні жерці, і східні танцівниці в яскравих митрах, і продавці амулетів, і заклинателі змій, і халдейські маги, і, насамкінець, сила-силенна людей без будь-якого заняття, котрі щотижня приходили до зерносховищ на березі Тибру по свою частку зерна, билися за лотерейні таблички в цирках, проводили ночі за Тибром у будинках, які часто розвалювались, а теплі, сонячні дні – у критих портиках, у брудних харчевнях Субури[102], на Мульвійовому мосту або біля особняків багачів, де час