Quo vadis. Генрик Сенкевич
імплувій, він виголосив страшну клятву Еребові[169], Гекаті[170], а також своїм домовим ларам, що здійснить помсту.
І відчув істотне полегшення. Мав принаймні для чого жити й чим заповнити дні та ночі. Потім одмовився від наміру вирушити до Авла, наказав себе нести на Палатин. Дорогою думав, що, коли його не допустять до імператора або захочуть перевірити, чи не має він при собі зброї, це буде доказом, що Лігію захопив імператор. Зброї, одначе, не взяв. Вініцій утратив здоровий глузд узагалі, але як зазвичай люди, заклопотані однією думкою, зберіг його в тому, що стосувалося помсти. Не хотів гарячкувати. Крім того, хотів передовсім побачитися з Актою, вважаючи, що від неї може дізнатися правду. Часом проблискувала йому надія, що може побачити Лігію, й од тої думки його кидало в дрож. А що як імператор викрав її, не знаючи, хто вона, й сьогодні поверне йому її? Але за хвилину відкинув це припущення. Аби хотіли йому її відіслати, відіслали б учора. Тільки Акта могла все пояснити, і з нею насамперед належало побачитись.
Утвердившись у тім, Вініцій наказав рабам прискорити крок, дорогою ж безладно розмірковував то про Лігію, то про помсту. Чув, що єгипетські жерці богині Пахт уміють насилати хвороби, на кого захочуть, і вирішив довідатися в них, яким способом. На Сході казано йому також, що юдеї мають якісь закляття, за допомогою яких укривають виразками тіла ворогів. Серед рабів у його домі було кільканадцять юдеїв, отож пообіцяв собі, що, коли повернеться, накаже їх сікти, доки йому ту таємницю розкриють. З найбільшою, одначе, насолодою думав про короткий римський меч, од якого кров б'є струменем, таким власне, який бризнув із тіла Гая Калігули, залишивши нестерті плями на колоні портика. Вініцій готовий був зараз перебити всіх мешканців Рима, і, якби боги помсти пообіцяли йому, що всі люди вимруть, за винятком його й Лігії, був би на це згоден.
Перед аркою підібрався і, дивлячись на охоронців-преторіанців, подумав, що, коли йому чинитимуть хоча б найменші перешкоди при вході, це буде доказом, що Лігія перебуває в палаці з волі імператора. Але центуріон усміхнувся до нього приязно і, ступивши кілька кроків назустріч, мовив:
– Вітаю, шляхетний трибуне. Якщо бажаєш уклонитись імператорові, погану вибрав хвилину і не знаю, чи матимеш можливість його побачити.
– Що сталося? – запитав Вініцій.
– Божественна мала Августа захворіла несподівано з учорашнього дня. Імператор і Августа Поппея перебувають при ній разом із лікарями, котрих з усього міста скликано.
Був це випадок серйозний. Імператор, коли в нього народилася ця донька, шаленів просто від щастя і зустрів її extra humanuni gaudium[171]. Ще раніше сенат доручив щонайурочистіше богам лоно Поппеї. Вчинено обітниці в Анції, де сталися пологи, влаштовано розкішні ігрища, а крім цього, споруджено храми двом Фортунам. Нерон, який ні в чому не знав міри, без пам'яті полюбив це дитя, Поппеї ж було воно також дорогим, хоч би тому, що зміцнювало її становище і вплив робило нездоланним.
Від
надлюдською радістю