Українські традиції. Отсутствует
і світ кріпить. Творимо славу Світовидові всяку, слава богу нашому. То бо шкрябаємо серце наше і це маємо одріктися од злих діянь наших, а добрі чинити. Себто отроків поучаємо обійнятися і розказуємо все сотворене, се бо відати розум розширюється і очищається, бо те розуміємо. Себо тайна велика єсть, бо ж Сварог – Перун єсть і Світовид. Тії два єсть удержувані у Сварозі і обидва білобог і чорнобог борються, їх Сварог держить, аби цьому світу не бути поверженому.
По тих двох Хорс, Влес, Стрибе держаться. Поза ними Вишень, Леле, Літич.
11Б. Радогощ, Колендо і Кришень, а цих два удержують, Сивий Яр і Дажбо. Себо інші суть: Білояр, Ладо, Купало, Сінич, Житнець, Вінич, Зернич, Овсянич, Просич, Студець, Ледич і Лютець, а потім Птичець, Звіринець, Мілич, Доздець, Плодець, Ягодець, Пчолич, Ростич, Ключець, Озерець, Вітрич, Соломич, Грибич, Лович, Бесідець, Сніжич, Странець, Свідич, Радич, Світич, Крович, Красич, Травич, Стеблич, а за цими суть: Родич, Маслянець, Живич, Відич, Листвич, Квітич, Водич, Звіздич, Громич, Сімич, Липець, Рибич, Березич, Зеленець, Горич, Страдич, Спасич, Листвевріц, Мислич, Гостич, Ратігч, Странич, Чурець, Родич. А тут ось Огнебог сам і Регел вівці ярі швидко родять і чисто. А то суть Триглаву спільні і ці всі од нього ідуть. І тут ось «одростки, одділені від брата їхнього і входячі в нього». То бо єсь красен ірій, а там Ра-ріка тече, яка одділяє свергу од яви, а Числобог числить дні наші і каже богові числа свої, бути дневі Сварожому, а чи бути ночі, і про всякого те. Ті бо це єсть явські і ції єсть во дні божеськім, а в ночі ніякий не єсть, тільки бог Дід, Дуб, Сніп наш.
Слава богу Перуну огнекудрому, який стріли кидає на ворогів і вірно вперед веде по стежці, тому що єсть той воїнам честь і суд, і яко златорун, милостив, всеправеден єсть.
12. Іаr… Коли сонце засяє, співаємо хвалу богам і огнищу Перуню, що є званий Потятич на вороги, і речемо велику славу Отцям нашим, дідам, які суть у сверзі. Промовим отак тричі і йдемо до стад наших, ведемо їх на трави. Коли бо вести їх на інший степ, ідемо їсти, по дорозі хвалу богам возносячи, славу співаємо, і так до полудня. І речемо славу велику Хорсу златорунному, коловертящому, і суряну п'ємо і так аж до вечора. А по вечері, коли вже огнища зложені запалимо і славу вечірню співаємо Дажбу нашому, що званий єсь прадід наш, єцимосі (омимаємося?), щоб чистими бути, і мовлена (молитви) творячи, ідемо до сни, а там великі необ'ясени (?).
13. Се бо розумом звіривши, хоробрістю укріпившись і тії пішли до сонця восходящего, обидва боки ріки оглянули і там осілися, як і Матерсва-Слава каже, і та обома своїми крилами освідомлює їх також. Взявши землю тую і боронили її од Дасуні і агунів, так само готям обернули стріли свої і мечі одточені…
15А…полишивши, пішли до Ілмер озера і там утворили город нов (Новгород?) і там перебуваємо. І тут Сварга першого пращура молимо, серед джерел криніх (криничних) його припрошуємо, а то дубокрень (?), хліб наш, Сварог, який творить світ, Бог єсть світу і Бог прави, яви, нави. Себо маємо їх в єстві, і ці єства наші переборюють сили темряви і до добра ведуть, як праотців водили,