Лесь Курбас. Ростислав Коломієць
лише інтелектуальне, а й… пізнання через піднесення духу, екстаз, через мобілізацію підсвідомого, постійно формуючого людину…
Курбас, як розповідала його мати, був знайомий зі Штайнером, навіть відвідував його лекції, а потім був членом київського гуртка, де вивчали штайнерівську філософію. Захоплений штайнерівською ідеєю повернення до колискових форм театру, занотовував у щоденнику 1920 року: «Мистецтво, особливо театр, мусить повернутися до своєї первісної форми – форми релігійного акту. Воно все-таки в суті своїй – акт релігійний. Воно – могутній засіб перетворення грубого в тонке, підйому у вищі сфери, перетворення матерії. Тоді дійсно театр – храм, і мусить бути тихим і чистим, хоч і всякі молитви будуть у ньому». З цих позицій він і оцінював мистецьку ситуацію в Європі.
Літературний рух «Молодий Відень» захопив на початок ХХ століття усі види мистецтва, дав поштовх до створення об’єднання «Молоді». Їх гасло «Епосі – її мистецтво, мистецтву – його свободу!» стало девізом нового мистецького напряму «Сецесія». На час приїзду Курбаса до Відня «Сецесія» стала панівним напрямом мистецтва віденців. Лесь не міг не помітити бунтарського руху «Молодих», які пропагували розрив із традицією і закликали творити нове, сучасне мистецтво.
Прямуючи до університету, український студент цілком ймовірно міг зустрічатися із Зігмундом Фройдом, який проживав поруч. Фройд набував популярності у ті часи, і я не здивуюся, якщо Курбас, коли й не зустрічався особисто із ним, був обізнаний із основами психоаналізу, теорією розшифровки сновидінь…
І вже напевне Курбас був знайомий з творчістю швейцарського сценографа, режисера і теоретика театру Адольфа Аппіа, зокрема з його книгами «Сценічне втілення вагнерівської драми» і «Музика та її сценічне втілення», «Опера і постановка», де розроблялася ідея адекватності сценічного простору часовій структурі музики. Не могла його не зацікавити система «ритмічної гімнастики» швейцарця Емі-ля Жак-Делькроза. Сутністю його системи «одухотворених тілесних вправ» було твердження, що музику можна не лише чути, але й бачити, передавати в людських рухах. Творчі ідеї Аппіа і Далькроза були глибоко засвоєні Курбасом і знайшли свої втілення у студійних заняттях акторів «Молодого театру» і у сценопобудовах самого Курбаса…
Задля справедливості скажу, що у списках студентів віденського університету Лесь не значився – у 1907–1908 роках був вільним слухачем. У цій якості він і закінчив перший курс навчання. Тоді існувала така форма навчання в університеті: вона не давала слухачеві диплому, проте дозволяла пройти курс навчання за учбовими програмами. Причому курс лекцій студент обирав самостійно. Гадаю, для Леся вільне відвідування лекцій мало винятково важливе значення у тому сенсі, що він отримував можливість поринути у віденське культурне життя. Ось і товариш Курбаса часів навчання у віденському університеті Хома Водяний свідчив, що Лесь більше цікавився театральним життям, аніж