Смок Беллю. Смок і Шорті. Джек Лондон
над силу.
Джон Беллю різко та неймовірно засміявся.
– І чесна?
Він знов засміявся.
– Людина – це виріб свого оточення, – проголосив Кіт, показуючи на дядькову шклянку. – Ваша веселість рідка та гірка, як і ваше питво.
– Праця над силу, – глузував той. – Ти за життя своє ніколи й цента не заробив.
– Б’юсь об заклад, що заробив. Тільки я ніколи не отримував свого заробітку. Я заробляю п’ять сотень на тиждень саме тепер і працюю за чотирьох.
– Малюнки, що ніхто не хоче купувати, чи може ще якась нікчемна робота такого ж ґатунку. Умієш ти плавати?
– Так що, й умів.
– А сидіти на коні?
– І це доводилося!
Джон Беллю з огидою чмихнув.
– Я радий, що твій батько не дожив, щоб бачити тебе в усій славі твого занепаду, – сказав він. – Твій батько був, що не цаль, то справжній чоловік. Ти розумієш це? Чоловік, а не баба. Я гадаю, він вигнав би всі ці музичні та артистичні дурощі з тебе.
– О, це дні виродження, – зітхнув Кіт.
– Я міг би зрозуміти й терпіти ще, – люто наступав дядько, – якби тобі велося в цьому. Проте ти за життя своє ніколи й цента не заробив, ніколи не зробив хоч найменшої, чоловіка гідної роботи.
– Гравюри, малюнки, вахляри, – додав Кіт, протестуючи.
– Ти недолуга і ялозник. Які ти малюнки малював? Поганенькі акварелі та жахливі афіші! Їх ніколи не приймали на виставу навіть тут, у Сан-Франциско.
– Ви забули. Тут є мій малюнок, у залі цього самого клубу.
– Грубий кардан. Музика? Твоя дурна мати витрачала сотні на твоє навчання. Проте нічого путящого з тебе не вийшло. Ти ніколи навіть не заробив п’яти доларів, акомпануючи на концерті. Твої пісні? Безглузді дурниці, що їх ніколи не друкували, та й співають їх тільки поміж тої поганої богеми.
– Я надрукував одного разу книжку. Ті сонети, пригадуєте? – лагідно зауважив Кіт.
– Скільки це тобі коштувало?
– Лише дві сотні.
– Що ти ще зробив?
– Я ставив п’єсу в літньому театрі.
– Що ти отримав за неї?
– Славу.
– І ти умів плавати, і тобі доводилося їздити верхи! – Джон Беллю стукнув склянкою об стіл. – На що у світі ти здатний? Ти був добре розвинений фізично. Проте, навіть в університеті ти не грав у футбол. Ти не веслував на воді. Ти не…
– Я боксував та фехтував.
– Коли ти боксував востаннє?
– Не дуже давно. І мене визнали за доброго знавця. Тільки я був…
– Ну, кінчай!
– Невитриманий.
– Ти хочеш сказати, ледачий?
– Я б ніколи не вжив такого слова.
– Мій батько, сер, ваш дід, старий Ісаак Беллю убив кулаком чоловіка, коли йому було шістдесят дев’ять років.
– Чоловікові?
– Ні, дідові, безсоромний ти блазню! Але ти не уб’єш навіть москіта, коли тобі буде шістдесят дев’ять років.
– Часи змінилися, дядечку! Тепер за вбивство людей кидають до в’язниці.
– Твій батько