Венера в хутрі. Леопольд фон Захер-Мазох
проігнорувавши моє запитання.
Інша картина була чудовою копією «Венери з люстерком» Тиціана з Дрезденської картинної галереї.
– То що ти хочеш цим сказати? – поцікавився я. Северин підвівся і тицьнув пальцем у хутро, у яке Тиціан одягнув свою богиню кохання.
– Тут також «Венера в хутрі», – мовив він, усміхаючись. – Не думаю, що старий венеціанець зробив це з наміром. Він просто намалював портрет якоїсь вельможної куртизанки, а що був чоловіком ґречним, то люстерко, у якому вона з холодною пихою розглядала свою величаву вроду, змусив тримати Амура, що, вочевидь, нудився від такої роботи. Ця картина – майстерне підлабузництво на полотні. Пізніше якийсь «знавець» епохи рококо охрестив даму Венерою, а хутро деспотки, у яке загорнулася красуня-модель Тиціана радше зі страху підхопити нежить, ніж зі цноти, стало символом тиранії і жорстокості, що криються в жіночому єстві та вроді. Та досить про це! Цей варіант портрета постає перед нами найдошкульнішою сатирою на наше кохання. Венера, яка десь, на абстрактній півночі, у холодному християнському світі, змушена загортатися у важке просторе хутро, щоб, бува, не застудитися…
Северин засміявся і прикурив цигарку.
Тієї миті розчахнулися двері й до кімнати увійшла гарна повнотіла білявка з розумними привітними очима, одягнена в чорну шовкову хламиду. Вона принесла нам холодне м’ясиво та варені яйця до чаю. Северин взяв одне яйце і надбив його ножем.
– Хіба я не казав тобі, що люблю яйця, зварені на м’яко?! – гаркнув він так роздратовано, що молода жінка аж затремтіла.
– Але ж, Северку, любчику… – прожебоніла вона перестрашено.
– Що – Северку! – закричав мій приятель. – Ти повинна мене слухатися, слухатися, розумієш? – і він зірвав із цвяха канчука, який висів поряд із його зброєю.
Вродлива жінка, немов налякана лань, притьмом вибігла з покоїв.
– Чекай-но лишень, я тебе ще впіймаю! – гукнув Северин їй навздогін.
– Ой, Северине! Як ти можеш так поводитися з таким гарним дівчам? – дорікнув я, поклавши долоню на його руку.
– Ти тільки поглянь на цю жінку! – мовив він, жартівливо мені підморгнувши. – Якби я до неї ластився, вона б мені зашморг на шию накинула, а за те, що я виховую її канчуком, вона мене обожнює.
– Пусте!
– Де там пусте! Тільки так і треба муштрувати жінок!
– Про мене, живи собі хоч як паша в гаремі, тільки не треба вибудовувати мені жодних теорій…
– Чом би й ні! – жваво відгукнувся Северин. – Ніде так влучно не пасує фраза Ґете «мусиш бути молотом або ж ковадлом», як у стосунках між чоловіком і жінкою; це визнала, до речі, вельможна Венера з твого сну. У пристрасті чоловіка – влада жінки, і вона вміло нею користується, якщо чоловік ловить ґав. Він має тільки один вибір: стати тираном або ж рабом жінки. Досить йому піддатися жінці, то й не зчується, як запхає голову у ярмо, ще й покуштує батога.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен