Останні свідки. Соло для дитячого голосу. Светлана Алексиевич
чиї?
– Німецькі.
– Куриш, та ще й ворожі цигарки. Це зрада Батьківщини.
Це була моя перша й остання цигарка.
Одного разу ввечері мама сіла коло мене:
– Я не можу витримати, що вони тут. Ти мене розумієш?
Вона хотіла боротися. Із перших днів. Ми вирішили шукати підпільників, ми не сумнівалися, що вони є. Ані на хвилину не сумнівалися.
– Я люблю тебе найбільше за всіх, – сказала мама. – Але ти мене розумієш? Ти мене пробачиш, якщо з нами щось станеться?
Я закохався у свою маму, тепер я слухався її беззаперечно. І це потім залишилося на все життя…
«Бабуся молилася… Вона просила, аби моя душа повернулася…»
Наташа Голик – 5 років.
Зараз – коректор.
Я навчилася молитися… Часто згадую, як під час війни я навчилася молитися…
Сказали – війна, я, і це зрозуміло, у п’ять років не уявляла жодних картин. Жодних страхів. Але від страху, саме від страху, заснула. І спала два дні. Два дні лежала, наче лялька. Усі думали, що я померла. Мама плакала, а бабуся молилася. Вона молилася два дні та дві ночі.
Я розплющила очі, і перше, що пам’ятаю, – світло. Яскраве-яскраве світло, незвичайно яскраве. Мені від цього світла стало боляче. Чую чийсь голос, пізнаю: це моєї бабусі голос. Бабуся стоїть перед іконою й молиться. «Бабусю… Бабусю…» – покликала я її. Вона не озирнулася. Не повірила, що це я її кличу… Я вже прокинулася… Розплющила очі…
– Бабусю, – потім запитувала я, – як ти молилася, коли я помирала?
– Я просила, аби твоя душа повернулася.
За рік померла наша бабуся. Я вже вміла молитися. Я молилася й просила, аби її душа повернулася.
А вона не повернулася…
«Вони лежали на жаринах рожеві…»
Катя Коротаєва – 13 років.
Зараз – інженер-гідротехнік.
Розповім про запах… Як пахне війна…
До війни я закінчила шість класів. Тоді був такий порядок у школі, що від четвертого класу всі складали іспити. І ось ми склали останній іспит. Це був червень, а травень і червень у сорок першому були холодними. Якщо у нас бузок цвіте десь у травні, то того року він цвів у середині червня. І ось початок війни у мене назажди пов’язаний із запахом бузку. Із запахом черемхи… Ці дерева завжди пахнуть мені війною…
Жили ми в Мінську, й народилася я в Мінську. Батько – військовий капельмейстер. Я ходила на військові паради з ним. Окрім мене в родині було ще два старших брати. Мене, звісно, всі любили й пестили, як найменшу, до того ж іще й сестричку.
Попереду літо, попереду канікули. Це було дуже радісно. Я займалася спортом, ходила в Дім Червоної Армії плавати в басейні. І мені дуже заздрили, навіть хлопчаки в класі заздрили. А я пишалася, що вмію добре плавати. Двадцять другого червня, в неділю, мало святкуватися відкриття Комсомольського озера. Його довго копали, будували, навіть наша школа ходила на суботники. Я збиралася піти покупатися