Гріхи батьків. Джеффри Арчер

      День закінчився кросом на п’ять миль через девонські болота. Лише вісім із тридцяти шести новобранців забігли у ворота казарми одночасно зі своїм інструктором із фізпідготовки. Один навіть ухитрився заблукати, і його ще довелося шукати. Після чаю настало те, що сержант-майор назвав відпочинком, себто для більшості хлопців падінням у ліжко задля глибокого сну.

      О п’ятій наступного ранку двері в казарму знову розчахнулися, і цього разу кілька пар ніг уже опинилися на землі ще до того, як сержант-майор устиг увімкнути світло. Після сніданку провели ще одну годину муштри на плацу, і до цього часу майже всі новобранці крокували в ногу. Потім вони сиділи в колі на траві й навчалися розбирати, чистити, заряджати гвинтівку та стріляти з неї. Капрал очистив люфу лише одним чітким порухом і заявив, що куля не знає, на чиєму вона боці, тому треба дати їй усі шанси вилетіти з люфи та закатрупити ворога, замість того щоб вибухнути в замку і вколошкати стрільця.

      День провели на стрілецькому полігоні, де інструктори навчали рекрутів міцно притискати приклад гвинтівки до плеча, зміщувати мушку з прицілом та обережно тиснути на гачок, а не рвати його. Цього разу Джайлз подякував дідусеві за години, проведені за стріляниною по куріпках, що гарантувало можливість не схибити по бугаях.

      День закінчився черговим кросом на п’ять миль, чаєм і відпочинком, після чого був відбій о десятій. Більшість юнаків звалилися на свої ліжка ще задовго до цього, бажаючи лишень, аби наступного ранку сонце не зійшло або принаймні щоб сержант-майор віддав Богові душу уві сні. Їм не пощастило. Перший тиждень здався Джайлзові місяцем, але до кінця другого він уже став звикати до режиму, хоча ще жодного разу не зумів потрапити до вбиральні раніше за Бейтса.

      Незважаючи на те, що Джайлзу, як і будь-кому іншому, не подобалася муштра, однак йому подобалося змагатися. Але й він був змушений визнати, що з кожним днем йому стає все складніше наздоганяти м’ясара з Брод-стрит. Бейтс відповідав йому ударом на удар на боксерському рингу, вражав усі цілі на стрілецькому полігоні, а коли їм довелося бігти крос на п’ять миль у важких черевиках з гвинтівками – чоловіка, котрий роками тягав туші корів на плечах: вранці, пополудні й уночі, раптом стало майже неможливо здолати.

      Наприкінці шостого тижня нікого не здивувало те, що саме Беррінґтона та Бейтса підвищили до молодших капралів, і кожен отримав власний підрозділ.

      Вони не встигли пришити свої відзнаки, як підрозділи, якими вони командували, стали відчайдушними суперниками; не просто на плацу чи спортивному майданчику, але й щоразу, коли їх підіймали по тривозі вночі або тренували польові маневри військ. Наприкінці кожного дня, немов школярі, Джайлз і Бейтс оголошували себе переможцями. Тому часто сержант-майор був змушений оголошувати їм подяки окремо.