Галицька сага. Тінь незалежності. Петро Лущик
день після смерті Ганни (а Петро Лісович все ж наполіг на тому, щоб шлюб Василь та Орина взяли вже після цього дня), а менша частина в особі Юстини Солтис, тільки дізнавшись про те, що сталося, одразу висловила своє ставлення й до Василя, і до Орини.
Щоправда, слово «висловила» зовсім не підходило до того тону, яким кричала жінка. Тоді чи не всі перетинці зібралися біля фігури хреста у центрі села. Зазвичай так відбувалося тоді, коли з війни приходили листи. Тоді їх читали перед усім селом з надією, що хтось дізнається про своїх. Тепер же, коли всі мобілізовані на фронт були разом, то й листи також адресувалися всім.
Після того, як Андрій Валько дочитав до кінця листа, що його написав брат Михайло, і обережно сховав до кишені, Юстина Солтис не втерпіла.
– Так, – сказала жінка. – Вони там воюють, а в Перетині таке сьи роби!
І подивилася на Василя з Ориною.
– Що ви говорите, цьотко Юстино? – нахмурив брови Андрій Валько, хоч що вона мала на увазі, здогадувався не лише він.
– А ніхто і не знає! Десь там воює і Левко Вовк. А навіт не знає, що батько не встиг поховати його матір, а вже живе з другою!
– Юстино! – з докором сказав Лука, але та тільки огризнулася.
– Що «Юстино»? Якщо вам всім все рівно, що робитсьи в Перетині, то я ціхо сидіти не буду! Та Василь навіть до Ганни не їздив, коли сердешна хорувала!
– Ви знаєте, цьотко Юстино, що того не можна було робити, – заступився за Вовка Андрій. – За нею ходила лікарка.
– Ага, така сама публíка, як його Орина! – не здавалася Юстина. – Нє, а? Одна публíка ту, друга в Камінці!..
Юстина Солтис замовкла, коли зустрілася поглядом з Василем. Стишилися заінтриговані інші селяни. Знаючи крутий норов Василя Вовка, люди боялися, щоб чого не сталося. Внутрішньо приготувався до чогось неприємного і «шандар». А Василь узяв заплакану Орину за руку і, вже збираючись піти до свого нового дому, мовив:
– Якщо ти хочеш називати свою дочку публíкою, то твоє діло! – сказав він. – Мертві очі моїй Ганні закрила твоя Ксеня!
І з Ориною залишив зібрання.
Андрій Валько – наперед жандарм – важко зітхнув. На ще одну проблему в нього побільшало. І навряд чи це колись припиниться.
Сусіди якщо і ставали ворогами – то назавжди!
1919 рік
9
Святвечір 1919 року шестеро перетинців зустріли не тільки далеко від своїх рідних, але навіть не в будинку чи окопі.
На початку січня фронт стабілізувався у тридцяти кілометрах на захід від Перетина, причому після місяця запеклих боїв довелося залишити Раву-Руську. Зараз українські війська окопалися у шести кілометрах на схід від крайніх хат міста, у якому вже були нові господарі. Розрізнені українські сотні і просто великі загони здебільшого пів партизанських порядків вирішено було об’єднати під спільним командуванням полковника Віктора Курмановича. Необхідність цього кроку підтвердилась майже одразу, адже навпроти, по ту сторону фронту, відбувалося подібне: польське командування утворило групу «Буг» на чолі