Знайти Атлантиду. Подорож у безодню. Ігор Курус
студентів до продовження розмови: – Ще якась цікава інформація про наш об’єкт дослідження є?
– Ще кажуть, що це була дуже потужна цивілізація. Й атланти були досить високими і сильними людьми, – сказав хтось, не підводячись.
– Так! Може, ще хтось щось цікаве згадає? – вкотре звернувся професор до аудиторії.
– Я дивилася мультфільм, де Атлантиду зобразили як гору, яка була оточена каналами. На цій горі жили дуже багаті люди, також там був золотий палац, а ще вся держава мала якусь неймовірну енергію і потужну силу захисту, – викликавши сміх в одногрупників, поділилася своїми знаннями рудоволоса дівчинка, що сиділа біля вікна.
– Так! – пробубонів професор, виводячи зображення проектора на екран. – Ось бачите, як багато ви знаєте про Атлантиду!
Сміх в аудиторії припинився.
– Почнімо спочатку! Ось юнак, – професор показав рукою в бік Нестора, – повідомив нам, що Атлантида – це міфічна країна, яка, за древньогрецькими джерелами, загинула під час потопу. Ніхто її не бачив і ніхто достеменно її не описав. Іншими словами, існування Атлантиди є легендою, і ясно, що країна могла існувати дуже давно.
Іван Андрійович зробив паузу, а після цього додав:
– Так давно, що жодне із відомих нам древніх джерел не згадує про неї… Професор вивів на екран зображення древньогрецького письменника й філософа Платона, біля якого було написано «421 рік до н. е. «Тімей» і «Критій»». Стрілка від Платона вела до єгипетського міста Олександрії.
– Платон у 421 році до нашої ери у двох своїх творах – «Тімей» і «Критій» – описує країну, яка, за джерелами з Олександрії, була на вершині розвитку, – пояснив зображення професор Войцеховський. – Атлантида, за словами Платона – це величезний острів, що лежав в океані за Геркулесовими стовпами. У центрі острова височів пагорб, на якому стояли храми і царський палац. Знову ж таки, Платон повідомив нам, що потужний землетрус і повінь «в один жахливий день й одну ніч» знищили всю Атлантиду. Води океану поглинули острів.
Професор на хвилинку зупинився, щоб студенти краще запам’ятали ці слова.
– І це майже все, що нам відомо про існування і розташування міфічної країни зі стародавніх джерел! Єдиним джерелом знань про Атлантиду є праці Платона, які переповідають єгипетську легенду, – підкреслив професор і, звівши руки догори, вигукнув: – Але звідки про Атлантиду могли знати у тодішній Олександрії? І чому так мало джерел інформації про неї?
Питання було риторичним.
– Це ж 421 рік до нашої ери! Тоді не було ні телефонів, ні СМС, ні електронної пошти, – витягнувши з кишені піджака свій телефон, майже по складах продекламував Іван Андрійович остані слова. – З іншого боку, ми маємо окремі, досить докладні, описи подій, які відбувалися у відомих нам древніх єгипетських династіях, Шумерії, Вавилоні, Персії і стародавній Греції.
Професор зняв окуляри з носа і, майже вигукуючи, продовжив:
– Так, ми часто довідуємося про історичні події минулого з малюнків