Подорожі Лікаря Дуліттлa. Підготовка. Хью Джон Лофтинг
він дістав паляницю свіжого хліба. Потім з’явилася скляна банка з незвичайною металевою покришкою зверху. Він потримав її проти світла вельми обережно перед тим, як поставити на стіл, і я помітив, що всередині плаває якесь дивне морське створіння. І нарешті Лікар витягнув фунт сосисок.
– А тепер, – промовив він, – усе, що нам треба, це сковорода.
Ми зайшли на кухню, де на стінах висіли глечики та пательні. Лікар зняв сковороду для засмажки. Всередині вона виявилася досить заіржавілою.
– Боже мій, ти тільки подивися на це! – скрикнув він. – Оце найгірше, коли так довго не буваєш удома. Тварини молодці й утримують будинок на диво чистим, у межах своїх можливостей, зрозуміло. Чап-Чап це просто скарб, а не домогосподарка. Однак у деяких речах вони, безперечно, не можуть дати раду. Проте не переймайся, ми хутко її відчистимо. Отам унизу під раковиною ти знайдеш дрібний пісок, Стаббінсе. Подай-но його сюди, будь ласка.
За кілька хвилин наша пательня вже блищала й сяяла, сосиски поставили смажитися на кухонний вогонь, а апетитний аромат поширювався по всій будівлі.
Поки Лікар був зайнятий приготуванням вечері, я пішов ще раз поглянути на чудернацьку маленьку істоту, що плавала у скляному слоїку.
– Що це за тварина? – поцікавився я.
– О, це, – сказав Лікар, повертаючись до мене, – це Віф-Ваф. Його повне ім’я – hippocampus pippitopitus. Але тубільці називають його просто Віф-Ваф, це по тому, як він вихляє хвостом, коли пливе, мені так здається. Саме щоб знайти його, я й організував оцю останню подорож. Розумієш, останнім часом я зайнятий тим, що намагаюся вивчити мову молюсків. Вони мають свої мови, у цьому я не сумніваюся. Я трошки розмовляю мовою акул, а також дельфінячим діалектом. Але що мені особливо хочеться вивчити тепер – так це молюскійську.
– А чому? – запитав я.
– Ну, бачиш, деякі молюски є найдавнішими на світі з відомих нам видів тварин. Ми знаходимо їхні мушлі в гірських породах, вони вже перетворилися на камінь і їм тисячі років. Тому я майже певен, що якби тільки я навчився говорити їхньою мовою, то зміг би довідатися страшенно багато про те, як виглядав наш світ століття, й століття, й століття тому. Зрозумів?
– А хіба інші тварини не можуть розповісти вам про це?
– Я так не думаю, – сказав Лікар, тикаючи сосиски виделкою. – Ну, наприклад, мавпи, з якими я познайомився в Африці певний час тому, з задоволенням розповідали мені про минулі дні, але їхня пам’ять сягала в минуле не далі як на тисячу років абощо. Ні, я переконаний, що найдавнішу історію в світі можна почути від молюсків – і тільки від них. Розумієш, більшість інших тварин, які жили в ті прадавні часи, на сьогодні вже вимерли.
– А ви вже вивчили якусь із молюскійських мов? – запитав я.
– Ні. Я ще тільки почав. Я хотів роздобути саме цей особливий різновид риби-голки, бо вона сама наполовину молюск, а наполовину звичайна риба. У її пошуках я дістався аж Східного Середземномор’я. Але боюся, що від неї мені не буде багато помочі. Сказати правду, я досить таки розчарований її