Бот. Атакамська криза. Макс Кідрук
з налаштуванням МРТ, магніто-резонансного томографа, закупленого для місцевої лікарні. «Шизанутий проект, – відгукувався Френк про мету відрядження, – якомусь чинодралу з чилійського Міністерства охорони здоров’я наснилося, що Каламі необхідний МРТ. Начебто індіанцям з пустелі далеко їздити до Антофагасти чи Ікіке[6]. Те, що 90 % з них узагалі не знають, що таке томографія, а 95 % ні разу в житті не потребували послуг томографа, нікого не зупинило». Гроші заплатили, і Френк мусив їхати – допомагати місцевим розбиратися з новою технікою.
Дізнавшись про плани один одного, друзі вирішили здибатись у Каламі, перехилити по келиху пива. Звісно, якщо в тому задрипаному містечку посеред Атаками є пиво…
– Що це? – несподівано спитав Джей-Ді, прикриваючи долонею очі від сонця.
– Де, сеньйоре?
– Там, попереду, – чоловік показав пальцем. – Ліворуч від дороги.
Флавіо роздивився ліве узбіччя. Кілька секунд не помічав нічого вартого уваги, коли раптом на відстані кількох сотень метрів нагледів щось таке, від чого його серце підскочило, а потім зробилось важким, мов гиря, і зсунулось на кілька сантиметрів униз. Старий вгатив ногою по гальмах і спинив джип.
– Ти здурів? – визвірився лікар. – Я ледь не проламав довбешкою лобове скло!
Чилієць промовчав, не зводячи очей із самотньої постаті.
– Це людина, – сказав Річардсон.
– Я… я не певен, сеньйоре… – скрипучий голос старого індіанця химерно деренчав.
– Я тобі кажу – це хлопчик. У мене кращий зір.
І справді, вдалині стовбичив широкоплечий і жилавий малий.
– Відколи це в Атакамі завелись білошкірі хлопчаки, га? – спробував пожартувати Джей-Ді.
Чилієць знову проігнорував питання. Річардсон примружився:
– Дивно. Пацан геть голий, – сонячні промені стелились практично паралельно до землі, вгризаючись в очі, через що Джей-Ді не зауважив сірі атласні плавки, що обтягували стегна малого. – Е-м-м… Як він тут опинився?
– Сеньйоре, то не людина, – раптово заявив Флавіо.
– А хто ж тоді?
– Демон.
– Що? – скривився лікар. – Флавіо, ти…
– Два дні тому його бачили в пустелі на північ від Сан-Педро.
– Який, в біса, демон? – форкнув Джей-Ді. – Що за довбані забобони?!
Сивочолий чилієць увімкнув першу передачу і втиснув до підлоги педаль газу. «Range Rover», виючи двигуном, помчав уперед.
Джей-Ді замислився. З кожною секундою, що наближала автомобіль до самотньої постаті, його огортало сум’яття. Білошкірий хлопчак стовбичив сам-один посеред мертвого безмежжя Атаками, але при цьому не кричав і не біг назустріч машині. Не робив узагалі нічого. Стояв і дивився. Така сцена могла викликати подив навіть в околицях цивілізованого селища, де-небудь у Новій Зеландії. Посеред Атаками вона викликала поколювання у животі.
Позашляховик на повній швидкості пронісся повз силует, обдавши його курявою та дрібними кам’яними скалками. Нічого
Iquique – місто на півночі Чилі, північніше за Антофагасту.