Вітер у замкову шпарину. Темна вежа IV (продовження). Стивен Кинг
позатуляли отвори. Північно-західні вони прикрили з зовнішнього боку, щоб вітер звідти тиснув на них, а не виштовхував.
Тим часом Сюзанна закотила візок у камін – навіть не пригинаючи голови. Вона підняла погляд угору, узялася за іржаве кільце і потягнула. Пролунав пекельний скрегіт… пауза… а тоді на неї звалилася величезна хмара чорної сажі. Відреагувала Сюзанна миттєво, соковито і винятково в стилі Детти Волкер.
– От бля, та що ж це за хрінотінь злоїбуча! – заверещала вона. – А щоб вас, гади, порозривало, ви гляньте на це гівно, яке мені на голову звалилося!
Кашляючи й махаючи перед собою руками, вона викотилася з каміна. Колеса візка лишали сліди сажі. Величезна її купа лежала в Сюзанни на колінах. Вона рвучкими рухами, більше схожими на удари, заходилася струшувати її на підлогу.
– Нє, ну яке, бля, паскудство, ви тільки подивіться! Кінчений димохід! Ах ти ж паскудний сучий потрох…
Вона розвернулася й побачила, що на неї з розтуленим ротом і широко розплющеними очима дивиться Джейк. У нього за спиною, на сходах, з таким самим виразом стояв Юк.
– Пробач, котику, – сказала Сюзанна. – Мене трохи занесло. Просто я на себе злюся. Я виросла серед плит і камінів, мусила б знати, у що це може вилитися.
Коли Джейк нарешті заговорив, у його голосі звучав найщиріший захват:
– Ти знаєш класніші матюки, ніж мій батько. А я думав, ніхто не матюкається краще за нього.
Едді підійшов до Сюзанни й узявся витирати їй обличчя та шию. Але вона відштовхнула його руки.
– Тільки порозмазуєш. Ходімо пошукаємо ту криницю чи що воно таке. Може, там ще лишилася вода.
– Як на те Божа воля, вода буде, – сказав Роланд.
Вона крутонулася на візку, щоб подивитися на нього звуженими очима.
– Дотепами сиплеш, Роланде? Краще не вдавай із себе розумника, поки я тут сиджу, як сажотруска.
– Ні, сей, я й не думав про це. – Але лівий кутик рота у Роланда сіпнувся. – Едді, піди пошукай криницю, щоб Сюзанна могла вмитися. А ми з Джейком підемо по дрова. Постарайся якнайшвидше знайти воду й приходь нам помагати. Сподіваюся, наш друг Бікс дістався іншого берега річки, бо мені здається, часу менше, ніж він думав.
12
Міська криниця була з іншого боку молитовного дому, на міському пасовиську – як зрозумів Едді, колись там був саме вигін. Мотузки, що висіла колись на барабані з ручкою під напівзогнилим дашком колодязя, давно не було, але проблеми це не становило. У їхніх ґунна десь був моток хорошої мотузки.
– Проблема в тому, – сказав Едді, – що нам нема чого прив’язати до кінця мотузки. Мабуть, можна взяти у Роланда його стару сідельну сумку…
– А це що, зайчику? – Сюзанна показувала на ділянку високої трави й кущів ожини ліворуч від криниці.
– Я не бачу… – Та потім він роздивився. Відблиск іржавого металу. Намагаючись якнайменше подряпатися колючками, Едді засунув руку в чагарі й, застогнавши від зусилля, витяг іржаве відро зі жмутом