Силует. Наталена Королева
«райського птаха». І це була дійсна правда. Бо Магомет-Гасан особливим розпорядком заборонив перешкоджати Абул-Касимові в його праці, й нерідко сам володар, прийшовши в хвилині поетові праці, чекав терпляче або, й не дочекавшись, сумирно вертався до свойого палацу, щоб прийти до поета вдруге.
Коли ж поет кінчав новий розділ, при володаревому дворі впроваджували пишні свята. Абул-Касим читав свої вірші в супроводі музик. Та крім усього, йому призначено й чималу винагороду: за кожну тисячу двовіршів (улюблена форма перського віршування) йому обіцяли по тисячі золотих дукатів.
І ось це золото стало причиною несподіваних прикростей для Фірдусі та мало не викликало війни з сусідами.
Фірдусі не був ласий на гроші, але мав почуття власної гідності. Маючи забезпечений прожиток, не схотів він приняти володаревого золота, лише зажадав, щоб замісць винагороди для нього в його рідному краю поставили греблю на річці, що часто розливалась далеко-широко й робила великі шкоди його землякам. Магомет-Гасан радо на це пристав і що далі, то все більше переймався любов’ю та пошаною до «райського» поета, що його слава лунала далеко й поза рідною землею. Та що більше зростала поетова слава, то більше зростала ненависть до нього його ворогів. Знайшли вони дорогу спершу до великого везира[18], а той вибрав слушну хвилину й «поміг» Фірдусі в Магомета-Гасана.
Везир знав, що ніякі сплітки, ніякі «найправдивіші» наклепи не похитнуть любови володаря до поета, тим то й підійшов до його з иншого кінця. Коли, мовляв, «райський» поет гребує володаревою ласкою й відкидає золоті нагороди, то це тільки на користь державі, що сама потребує золота. А що володар свого слова не візьме назад, то можна дати Фірдусі рівновартість у сріблі, за яке так само він може будувати свої химерні греблі. Добре бо знав везир вдачу поета, що й сам до дрібниць дотримував свого слова, й від инших вимагав того самого. А володар, не помітивши гачка, пристав на «мудрі» доводи свого міністра і звелів післати першу частину нагороди Абул-Касимові в такій кількости срібла, яку може витягти на собі могутній слон. Абул-Касим сидів саме в лазні. Коли його повідомили про прислане срібло, він так обурився крутійством володаря, що звелів слугам із лазні поділити прислане срібло між собою, а султанові звелів переказати, що він узагалі не потребує нагороди за свою працю. А в серці його палала образа. Він написав гострий в’їдливий вірш на Магомета-Гасана, переодягся в скромну одежу ченця-дервіша, покинув усі статки-маєтки й подався в мандри, наказавши свій вірш передати султанові за 20 день.
Ясна річ, Магомет-Гасан вислухав на цей раз без насолоди твір Фірдусі й казав його за всяку ціну піймати. Та Фірдоусі був уже в Мазандерані, країні, що належала до иншого володаря й була не лише багата, сильна і славна, але була й під опікою джінів, тобто духів, ворожих людству. Отож коли б Мазандеран не був «країною джінів», Магомет-Гасан без довгих міркувань вислав би був на неї своє військо. Та, видко, Абул-Касимові не дуже було приманливе
Везир, арабське слово, – назва вищих урядовців у магометанських країнах; великий везир – найвищий урядовець.