Хто не ризикує. Джеффри Арчер
кілька тижнів в Італії, а першого жовтня вийду на службу у Скотленд-Ярд.
– Я чув, що в Італії багато гарних дівчат.
– Більшість з них у рамках.
– Рамках?
– Золотих.
Фред розсміявся:
– Ніколи не був ні в Італії, ні навіть у Скотленд-Ярді, проте я чув, що у них краща кімната для снукеру з усіх поліцейських відділків.
– Я повернуся і розкажу тобі, як там…
– Ти ніколи не повернешся, Хористе. Ламбет був лише першою сходинкою твоєї довгої кар’єрної драбини. Але попереджаю, що на цій драбині буде багато змій, які будуть щасливі скинути тебе вниз, та деякі з них будуть у блакитній формі, – сказав він, смикаючи двері магазину, щоб переконатися, що він зачинений.
Вільям гмикнув. Не проходило жодного чергування, щоб він чогось не навчився у Фреда.
– Здоров, Джейкобе!
– Привіт, Фреде!
Вільям подивився вниз і побачив чоловіка, який сидів, схрестивши ноги й ніжно обіймаючи пляшку віскі. На своєму першому чергуванні Вільям дізнався від Фреда, що існують чотири види п’яниць: сплячі, які засинають п’яним сном, щойно нап’ються, а коли прокидаються – йдуть додому; тихі, які зазвичай намагаються втопити у пляшці свої печалі й не часто роблять щось погане; фанати, які мріють затягти тебе додому та приміряти твою форму; та агресивні, які жадають бійки та вважають полісмена гарним суперником. Фред міг з легкістю визначити будь-кого з одного погляду, особливо тих, хто жадав бійки – зазвичай вони проводили ніч у камері та вранці ставали іншою людиною.
За останні роки Вільям бачив п’яниць усіх цих типів, та завдяки Фредовому здоровому глузду та сильній правій руці у нього було лише кілька шрамів.
– Яка категорія? – спитав Вільям.
– Топить печалі. Мабуть, «Шпори» сьогодні програли.
– Звідки ти знаєш?
– Коли вони перемагають, Джейкоб просто золото, проте коли вони програють, він безнадійний.
Вони повернули на Ласкомб Роуд і побачили кількох місцевих, які поверталися додому з пабу «Мальборо армс».
– Це розчаровує, – сказав Фред. – Ласкомб Роуд уже не та, якою була до втручання міської ради. Я сподівався, що ми натрапимо на кількох наркодилерів чи навіть Стукача Ленні, щоб тобі було що згадати про останню ніч.
– Можемо заарештувати її, – запропонував Вільям, вказуючи на дівчину в короткій шкіряній спідниці, яка розмовляла з чоловіком в авті через опущене скло.
– А сенс? Проведе ніч у камері, вранці заплатить штраф, а потім повернеться до праці. Я не дівчат хочу кидати за ґрати, а їхніх сутенерів. Особливо одного конкретного, – додав Фред.
Автівка понеслася геть, щойно водій побачив у дзеркалі двох поліцейських. Констеблі пішли далі до центру міста легкою ходою, і дорогою Фред розважав Вільяма історіями, які той уже чув, але не був проти послухати ще раз, а також розповідав те, чого той іще, мабуть, не чув за останні кілька років.
Вільям збирався спитати Фреда про його плани на пенсію, як раптом той схопив його за руку і потягнув до найближчого дверного