Голова з площі Пігаль. Андрей Кокотюха
роки тому.
Йому було шістдесят два, і знайомі дивувалися, як той алкоголік зміг дотягнути до своїх літ – на чому тільки душа трималася.
Інспектор порадив Одрі витерти сльози, брати квиток на найближчий поїзд та повертатися додому. Проте дівчина вирішила так просто не здаватися. Погодилася, подякувала – й пішла на перший у своєму новому, паризькому житті обман. Із вдячністю взяла в інспектора десять франків на дорогу, майже все, що було в його портмоне. Вибачилася, що забрала дорогоцінний час, нагадала – вдома зачекалася дружина, й ледве не силоміць заштовхнула свого рятівника назад у метро. Сама ж подалася в одне з місць, не раз і не два згаданих Ніколя – чи, швидше, тим, хто називав себе Ніколя.
«Чорна кішка».
Там зустріла Жульєна – і ось уже більше ста днів живе в його невеличкій майстерні на вулиці Сан-Венсан.
З ним.
Одрі зупинилася під ліхтарем, підсмикнула рукав. Наручний годинник із позолоченим браслетом, не найдорожчий, але від Картьє[6], був чи не єдиним цінним дарунком її petit-ami[7]. Тепер, як познайомилася ближче зі справжньою богемою, вона вже ставилася до її представників інакше.
Вся романтика здиміла, і дівчина дійшла сумного висновку: чоловік, що обдурив її, назвавши себе художником, насправді явив усю сутність справжніх мешканців Монмартру. Звісно, були інші – Одрі встигла познайомитися з деякими. Проте Жульєн та його товариство більше пили, гуляли та розводилися про власну невизнану світом геніальність, аніж працювали.
Кожен намагався затримати плату за житло, а зустрівшись – хвалилися, кому довше вдається дурити квартирних хазяїв. Але чого в них не забрати, так природного артистизму й чарівності. Саме це дозволяло раз по раз морочити голови кредиторам, коли наставав час повертати борги. Всі вони, напиваючись, оголошували себе геніями, чиї роботи високо оцінять лише після їхньої смерті. А декому навіть вдавалося всучувати свої акварелі чи графіку в довколишніх кафе й барах як оплату випитого вина – мовляв, колись за одну таку картину можна буде купити ще один бар.
Той бісів несправжній Ніколя так само розводився про свою геніальність. Ніде правди діти, провінційна дурепа розтанула від його гарячих слів й палких обіймів. Дозволила митцеві все, купилася на обіцянки одружитися в Парижі – одразу відкриються двері всіх модних салонів, вона отримає перепустку в вищий світ.
Уже потім Жульєн та його друзі, підливаючи розгубленій дівчині вина, пояснили, навіть із гумором, хоч їй не було смішно: «художників», які спокушують наївних цнотливих дівчаток, Париж уже навчився вираховувати й викривати. Тож тепер вони полюють у провінціях, і Одрі ще пощастило. Зазвичай подібні трюки провертають, аби, крім тілесних радощів, отримати ще й гроші. Закохані провінціалки часом навіть обкрадали батьків заради талановитих, але не визнаних жорстоким світом митців. Одрі ж не могла нічого дати шахраєві, окрім хіба що себе – але він і з того напевне втішився.
Годинник
…
…