П’ята жінка. Хеннинг Манкелль
вийшла із спорожнілого поліційного відділка. Курт поклав папери на стіл у своєму кабінеті й убрався в куртку. Дорогою до приймальні він зупинився біля поста чергового, де сидів і читав газету самотній поліцай.
– Може, хтось телефонував у справі Лединге? – звернувся до нього Валландер.
– Ні.
Валландер ішов до свого автомобіля. Дув вітер. Анн-Брітт Геґлунд так і не сказала, хто пильнує її дітей. Довелося довго нишпорити в кишенях, поки знайшлися ключі від машини. Знайшовши їх, поїхав додому. Хоча й дуже втомився, однак сидів на канапі й міркував про події минулого дня. Особливо про те, що наостанок мовила Геґлунд. Що вбивство Гольґера Ерікссона – це ще щось.
Та чи може вбивство бути чимсь іншим, ніж убивством?
Близько третьої він ліг у постіль. Засинаючи, постановив зателефонувати батькові й Лінді.
Чверть по сьомій він уже був у відділку. Дорогою до свого кабінету прихопив кухоль кави, а коли відчинив двері, побачив річ, якої не помітив увечері. На стільці біля вікна стояв пакет. Придивившись до нього, Валландер згадав повідомлення, знайдене у квартирі Єсти Рунфельдта. Отже, Ебба принесла з пошти те, що призначалось адресатові. Повісивши куртку, він почав зривати обгортку з пакета. У голові майнула думка, чи має він на те право. Коли стало видно вміст, Валландер задивився на нього, наморщивши лоба.
Повз відчинені двері кабінету пройшов Мартінсон.
Валландер гукнув до нього.
Мартінсон став на порозі.
– Зайди-но, – сказав Валландер. – Зайди й подивися ось на це.
Розділ 9
Колеги стояли, схилившись над картонною пачкою Єсти Рунфельдта. Її вміст видавався Валландерові набором дротів, розмаїтих цяцьок і маленьких чорних коробочок, невідь для чого призначених. Натомість Мартінсон добре знав, що це за штука, яку Єста Рунфельдт замовив, а поліція оплатила.
– Це сучасна апаратура для підслуховування, – пояснив він, узявши одну з коробочок.
Валландер недовірливо глянув на нього.
– Невже можна придбати таку складну електроніку через фірму поштових відправлень у Буросі?
– На поштове замовлення можна придбати що хоч, – відповів Мартінсон. – Минув той час, коли на пошті продавали всілякий непотріб. Може, й досі є такі фірми. Але ось це приладдя справді високоякісне. Ми мали б перевірити, чи не порушують закон адресанти й адресат. Імпорт таких речей підлягає суворим правилам.
Весь вміст пачки вони виклали на Валландерів стіл. І – на свій великий подив – побачили, крім «жучків», іще й пакетик із магнітним пензликом і стальними ошурками. Це означало тільки одне – Рунфельдт мав намір знімати чиїсь відбитки пальців.
– Як це пояснити? – спитав Валландер.
Мартінсон похитав головою.
– Дуже дивно.
– Навіщо квіткареві прилади для підслуховування? Шпигувати за конкурентами – продавцями тюльпанів?
– Ще дивніше те, що йому знадобилося знімати відбитки пальців.
Валландер наморщив лоба. Нічого не розумів. Обладнання дороге й технічно досконале, якщо покладатися на Мартінсонову