Тьма і проліски. Андрій Процайло
робить з покинутими дівчатами-мовчунками стрес! Язик розв’язує! Ото екземпляр! Щебетух сковує, як льодовиком, заганяє в глуху депресію, в німоту й глухоту, а Галю зцілив. Чому? Бо вона мудра дівчина, розуміє, що коханий може її покинути будь-коли, і навіть другом запропонує бути, але переживати за неї він не зможе. Хоче, може, та не зможе! (Класний каламбурик змайструвався.) Сил забракне! А Галя не в тім’я бита – бути самотньою, та ще й нещасною, не хоче. Не дозволить собі. Дієта – так, це ще півбіди, можна і перетерпіти, для себе старається і для потенційного нового коханого, а страждання – ні. Хай Дениско страждає, коли збагне, який скарб утратив. Ох, буде проситися, на колінах молитиме повернутися, а Галя суворо і гордо скаже: «Пішов геть!» Обернеться і зникне з його очей, як із подіуму. Потім ніч не спатиме, гадатиме, чи не переборщила з інтонацією в одкровенні «Пішов геть!» і надіятиметься, що він прийде ще (бо ж любить-таки), і вона буде милостивішою. Отож усе вже запрограмовано наперед. Майбутнє давно визначене! Бог марно хліба не їсть!
Яна й Оксана настрій мали трохи попсований. Бокс їм не тільки сценарій шоу запоров, а й лахи спаскудив. Але оптимізм покинутої Галі їм дещо духу піддав, вони розправили груденята, стріпнули кольоровими голівками, заспівали: «Час рікою пливе, як зустрів я тебе, як зустрів я тебе, моя пташко, довго-довго дививсь, марно очі трудив, та впізнати тебе було важко».
– Коротше, молодь України! Вище голову і до пригод кроком руш! Щоб, Боже борони, не сидіти з таким стражденним обличчям, як у моєї мами, коли вона «Час рікою пливе…» чує. Бо це кінець світу, повірте, – попередила Оля.
Коли дівчата йшли повз вікно пані Стефи, воно, ясна річ, відчинилося.
– Куди?
– Щедрувати! – відповіла Галя. – Візит ввічливості.
– Вважайте там! – попередила господиня. – Із псами всякими! І довго не будьте. Бо я за вас відповідаю! Вас мені ваші батьки довірили, між іншим! Я, так би мовити, ваша тимчасова мама…
– Пані Стефо, – перервала господиню Оля, – а ви не образитеся, коли ми недослухаємо про те, як важко, відповідально і водночас почесно бути господинею квартиранток – молодих дівчат – у яких кров шумить ого-го!
Пані Стефа застигла з відкритим ротом. Не думала вона ніколи, що її феєрична промова вже через півроку стає неактуальною. Аж соромно стало. Та ж були часи, коли вона ще й на четвертому курсі про «відповідальність і почесність» квартиранткам торочила… Ось чому вони, як опудала, кивали і дурнувату серйозність зображали… Вік живи – вік учись… Треба щось нове придумати! «Дотримання квартирантами умов проживання як запорука вступу до Європейського Союзу!» О! Такого ще не було! Такого навіть фантазери-унікуми з Верховної Ради не придумають!
Д
Романтичний епізод про пса, що на дівчат задивляється, і про силу торта «Бджілка»
Вечір плавно лягав під ніч і розчинявся у ній, наче кава в гарячій смолі.
Бокс лежав у буді, поклавши голову на лапи, і розмірковував про життя. Згадував літо, кролика сусідського. Смачний був небіжчик, не з морозилки і не з пательні,