Пустоцвiт. Тимур Литовченко
вийшов назустріч фаворитові імператриці.
– Ну, і що ж там сталося, Олексію Григоровичу? Що сказав отець настоятель?
Обер-єгермейстер був настільки вражений розмовою, що насилу знайшовся з відповіддю:
– Я б тобі, Григорію Миколайовичу, про розмову з архімандритом і без твого прохання повідомив би.
І далі без жодного переходу:
– Але насамперед про інше хотів поговорити. Збирайся в далеку путь, Григорію Миколайовичу.
– Це як же зрозуміти? – здивувався Теплов.
– А от як: поїдеш за кордон з Кирилком, щоб мій брат навчанням старанним надолужив час, загублений у дитинстві на хуторі, а згодом приніс би честь і радість роду Розумів!
– А з чого це отакий поспіх? На наступний рік по весні й поїдемо, – спробував заперечити ад'юнкт, у якого на найближчий час були трохи інші плани.
– На наступний рік може бути пізно. Зараз їхати треба, а вже потім подивимося, де служити братикові моєму: чи Богові в монастирі, чи государині імператриці при дворі…
Однак просто так відмовлятися від своїх планів Теплов не збирався. Довелося ризикнути! Завівши Олексія Розума в будинок і про всяк випадок якнайпильніше прикривши двері, ад'юнкт розповів про все: про загадкову появу біля воріт майбутньої Олександро-Невської лаври тяжко пораненого поляка, що приніс немовля в залитих чужою кров'ю пелюшках, про несподівану знахідку в архівах бібліотеки Московської академії наук, про підібрані Силантієм папери, які треба ще належним чином вивчити… а заразом і про давню мрію керувати Санкт-Петербурзькою академією наук!
Обер-єгермейстер вислухав Теплова уважно, з непідробленим інтересом. Очі фаворита заблищали, Розум помітно оживився. Втім, голос його залишався твердим, як криця:
– Дуже цікаві й корисні відомості, Григорію Миколайовичу! Ви не турбуйтеся, поїдьте з Кирилком за кордон, як вам і наказано…
– А як же знайдені в Москві документи?!
– Я особисто подбаю про них.
– Але ж це…
– Більше того, Григорію Миколайовичу, пропоную вам негайно продати мені вашу таємницю для подальшого використання знайдених відомостей мною особисто. При повному вашому невтручанні, ясна річ…
– Що-о-о?!
Теплов відмовлявся вірити власним вухам.
– Люб'язний мій Григорію Миколайовичу, за знайдені документи ви одержите гарні гроші, мою повну прихильність і заступництво, однак надалі не станете претендувати ні на що, пов'язане зі змістом знайдених паперів. Натомість я особисто подбаю про те, щоб керівництво Санкт-Петербурзькою академією наук дісталося саме вам і нікому іншому.
Теплов очікував почути у відповідь на своє зізнання все що завгодно, тільки не це! Хоча думка про те, що самому Розуму шляхетного походження не вистачає так само, як і Теплову, здавалося б, лежала на поверхні. І як він одразу не зметикував?! Знайшов з ким ділитися таємницею, нема чого сказати!..
Не дивно, що ад'юнкт вирячився на обер-єгермейстера із найдурнуватішим виглядом. Розуміючи його стан,