Фундаментальні концепції психоаналізу. Абрахам Брилл
Особа, яка в гіпнотичному стані отримує певне навіяння, згодом цілком несвідома цього. Вона повністю забуває всі ці переживання. До цього спричиняє те, що ми називаємо постгіпнотичною амнезією. Одного разу я провів цей експеримент із медичною сестрою й запросив лікаря подивитися як це працює. Сестра прийшла точно в установлений час і була впевнена, що запрошений лікар один із моїх пацієнтів. Також вона знала напевно, що нікому недозволено заходити до кабінету під час консультації. І усе-таки, наважилася зайти. Лікар зустрів її у дверях і, коли він запитав її, чого вона хоче, дівчина відповіла: «Дощить, мені треба ввійти, аби взяти парасолю». Вона почувалася дуже присоромленою, коли він привернув її увагу до того факту, що дощу насправді немає. У такий спосіб, без обдумування, сестра намагалася виконати ідею, яку вона отримала в гіпнотичному стані. Так само як, наприклад, алкоголіки, після того як їм навіють цей афект, будуть переживати щось на кшталт морської хвороби, ба більше: щоразу їх буде нудити, якщо вони лише спробують скуштувати алкогольні напої. Звичайно, це зовсім не так легко, як воно може здаватися.
Після цього постгіпнотичного навіювання Бернгайм просив пацієнтів спробувати пригадати, що сталося тоді коли вони були несвідомими. Останні запевняли, що вони нічого не пам’ятають. Проте він наполягав, аби вони сконцентрувалися й думали аж поки у свідомості не виникала перша невиразна ремінісценція, а потому й усе навіяння, здійснене під час гіпнозу. Тепер Фройд не бачив жодної причини, чому б не зробити це саме з тією його пацієнткою, яку не вдавалося загіпнозувати. Якщо можливо пригадати постгіпнотичне навіяння, чому ж тоді неможливо пригадати епізод, що асоціаційно пов’язаний із симптомом. Він почав розпитувати свою пацієнтку. Спочатку вона нічого не могла пригадати, але Фройд наполягав, аби вона говорила йому все, що спадає їй на думку, коли вона концентрує увагу на своєму симптомі. Вона розповідала про безліч речей, кожна з яких не мала очевидного зв’язку з цією конкретною ситуацією. Вона йшла далі й далі, а він ретельно занотовував усе, що вона казала. У такий спосіб жінка нарешті дісталася джерела симптому. Тому пізніше він зрозумів, що гіпноз не лише необов’язковий, навпаки: набагато краще лікувати пацієнтку без нього, адже люди зазвичай мають майже інстинктивний страх перед гіпнозом. Саме так було розроблено те, що він назвав «метод неперервних асоціацій». Це був найважливіший внесок у створення психоаналітичної процедури.
З огляду на це, я хотів би привернути вашу увагу до фундаментальної відмінності між гіпнозом і психоаналітичним методом, на якій наголошував Фройд. Перший працює так само, як і живопис – вкладає враження, per via di porre, як це влучно висловив Леонардо да Вінчі. Останній, завдяки видаленню усього надлишкового матеріалу, per via di levare. Якщо скульптор, витісуючи шмат мармуру, надає йому ідеальної форми, то під час психоаналізу ми прагнемо привести характер індивіда до цілковитої гармонії та єдності завдяки видаленню всіх небажаних «пухлин», що існують у