Квiти Содому. Олесь Ульяненко
шо, підар? – говорить вкрадливо Макс.
– Ти чо, охрінів. Я тобі про вищу любов втіраю! – я йому.
– Ну ти насрав, – відповідає Макс і тягне руку за шмалом.
Мені робиться ніяково і смішно. Ще валить сніг, сиро і така хєрня, що навіть у кіно не знайдеш. Тарантіно на відгул пішов. Ага. Посцять.
– Мочи, що тягнеш. Я тільки й жду, щоб ти своїми мізками посрав!
І так пру на нього, а він стоїть, ворушить кеглями. Порожняк повний.
– А хто втірав про любов! – завівся по-новій Макс.
– Ідіот, я тобі про любов братську. Про християнську говорив.
Макс якось обм'як, присів навпочіпки, звісивши руки зі шмалом на колінах. Я схилився над ним в брунатних сутінках, з дорогим запахом парфумів та поту, що струменіли з цих двох.
– Ти чого брюлік у Тоцького з пальців не зняв? – уже спокійно запитав я.
– Я не відморозок, – тихо так, наче дитина, сказав він, і велетенські його руки затремтіли на колінах.
– Чистої води, – гнув я своє.
Посипав сірий як попіл сніг. Я сів поруч з Максом. Разом ми подивилися на парочку.
– Що з ними робити? – заворушилися кеглі у голові Макса.
– Замочити.
Мужик зомлів і повис на дамочці.
– Ні. Ми їх відпустимо. Мама нічого не говорила.
Я витягнув «берету».
– Слухай, Макс, на кой хєр ми тягнемо цей ящик? – запитав я у нього.
– Мама ж, блін, сказала… А ну розвернись сракою, – звернувся він до дамочки.
– Мама, недоумку, сказала про другий ящик, – видав я йому істину в останній інстанції.
– Еге… – він продовжував вивчати зад дамочки.
– А ще Мама сказала, щоб я замочив тебе, – давив я своє.
– Ти в натурі?
– Куди натурніше.
Макс заходився вивчати мужика.
– Ідіть на хєр звідси, – заревів він бугаєм на парочку.
– Стоять!
– Пиздуйте!
– Ти нариваєшся!
– Нехай допоможуть збирати Тоцького!
– Да, тільки разом! Да!
Ми четверо, розплилі у жовтку всіляких там підсвіток, почали запихати Тоцького до ящика. Цього разу все поміщалося, складалося нормально, тільки ящик трохи промок і розвалився. Але чисто технічна проблема викликала у мене обґрунтовану підозру. Я зупинився з шматком грудини Тоцького і глянув суворо на Макса.
– Макс…
– А?…
– Макс, – дипломатично почав я. – Ти, брат, не думай, що я знову наїжджаю на тебе…
– Ти стосовно підара? Забудь, старичок. Давай швидше упораємося…
– Який в хєра підар! Скоро нас самих так виїбуть, що місця на сраці не знайдеш, де штопати.
– Ти чо?! А?
Я сів прямо на жовтий сніг. Макс проти мене.
– Макс, скажи, де голова?
– Ти про шо… Лу? Я ж…
– Макс, – тихо почав я. – Де голова Тоцького?
Макс випнув губу, сплюнув через неї, подивився на гурт дівчат у яскравих курточках, що пускали кольорові кульки, сипали серпантином.
– Лу, а шо, скоро Новий рік? Да?
– Ну да.
Парочка