Маленькі жінки. Частина 1. Луиза Мэй Олкотт
провести час, дорогі! – сказала пані Марч, коли сестри граційно спускалися сходами. – Не їжте там багато і повертайтеся додому об одинадцятій. Я пришлю за вами Ханну!
Коли за ними вже зачинялися ворота, з вікна долинув голос:
– Дівчатка, дівчатка! У вас обох є хороші носові хусточки?
– Так, так, все добре, мамо, у Мег навіть є парфуми, – вигукнула Джо, й повернувшись до Мег, зі сміхом додала: я впевнена, що Мармі запитала б про це, навіть під час землетрусу.
– Це данина її аристократичному смаку, і він цілком доречний, бо справжню даму завжди вирізняють акуратні черевички, рукавички й носовичок, – відповіла Мег, якій явно передався цей «аристократичний смак».
– Головне, не забувай, що тобі не слід повертатися до гостей спиною, Джо. Адже там дірка. Як моя стрічка, до речі? Гарно? А моє волосся… воно дуже погано виглядає? – запитала Мег, уже роздивляючись себе у дзеркалі вітальні пані Гардінер.
– Я знаю, що забуду. Якщо ти побачиш, що я роблю щось не так, підморгни мені, добре? – Джо повернулася, розправивши комір і поспіхом почала поправляти зачіску.
– Ні, підморгувати це якось по-хлопчачому. Я підніму брови, коли щось не так, а якщо кивну, то з тобою все в порядку. Тепер тримай плечі прямо, роби короткі кроки і не тисни руку, якщо тебе представлять. Нікому. Це поганий тон.
– Як ти запам’ятовуєш всі ці правила? Я ніколи не зможу. М-м-м, чуєш, яка весела музика?..
Сестри пішли до зали, почуваючись трохи боязко, бо вони рідко ходили на вечорниці, тож сьогоднішній неофіційний бал був для них великою подією. Пані Гардінер, статна літня жінка, привітала їх та передала під опіку старшій зі своїх шести дочок – Саллі. Мег вже була з нею знайома, це допомогло їй позбутися скутості, але Джо, яка не дуже звикла до «дівчачих справ та балачок», притулившись спиною до стіни, почувалася тут так само недоречно, як лоша на клумбі.
Півдюжини веселих хлопців говорили про ковзанку в іншій частині кімнати, і їй хотілося приєднатися до них, бо катання на ковзанах було одним з її найулюбленіших занять. Поглядом вона відіслала своє бажання Мег, але брови сестри піднялися так тривожно, що Джо залишилася на місці і навіть боялася поворухнутися. До неї ніхто не підходив, дівчата, що збивалися у групки, порозходилися.
Джо залишилася зовсім одна. Вона не могла ходити по залі й розважатися, бо пропалена дірка на сукні одразу б стала помітною. Почалися танці. Мег одразу запросили до танцю, і незручні, тісні туфлі літали по залі так бадьоро, що ніхто не здогадувався про біль, який Мег ховала за усмішкою. Джо помітила великого рудого юнака, що прямував прямо до неї, очевидно, з наміром запросити на танець, тож прослизнула в альков, щоб звідти спостерігати за балом. Однак інша сором’язлива людина вже обрала цей притулок, і Джо опинилася у товаристві малого Лоуренса.
– О, о, вибачте, я не знала, що тут хтось є! – прошепотіла Джо, готуючись так само швидко вислизнути звідси, як і зайшла.
Але хлопець засміявся і сказав приємним голосом, хоч і виглядав