Маленькі жінки. Частина 1. Луиза Мэй Олкотт
й одразу почала нову оповідь, бо багато років розповідала історії цій маленькій аудиторії, тож знала, як їй догодити.
– Колись давно жили чотири дівчинки. У них всього вистачало – води, їжі, одягу, усіляких забавок, добрих друзів, батьки їх ніжно любили. Та все-таки це їх не задовольняло, – тут слухачки перекинулися хитрими поглядами та знову взялися старанно шити, а мати продовжила: – Ці дівчатка дуже хотіли бути хорошими, щодень вони приймали багато важливих та правильних рішень. Але надовго їх не вистачало, тож вони постійно говорили: «Якби тільки ми мали ось це…» або «Якби ми тільки могли зробити ось це…», зовсім забувши, скільки в них вже всього було. Тому вони запитали одну стареньку чаклунку, яке заклинання треба використати, щоб стати щасливими, і вона сказала: «Коли ви відчуваєте невдоволення, подумайте про те, що ви маєте, і будьте вдячні», – тут Джо швидко підняла очі, ніби збираючись заговорити, але передумала, зрозумівши, що історія ще не закінчена. – Дівчатка були дуже розумними, тому вони вирішили скористатися її порадою, і яким було їхнє здивування, коли відчули, наскільки їм стало добре. Одна з них зрозуміла, що гроші не можуть захистити будинок та сім’ю багатих людей від сорому, інша – що, хоч вона й була бідною, проте мала більше щастя – з її юністю, здоров’ям і хорошим настроєм, ніж якась примхлива жінка похилого віку, яка не могла насолоджуватися всіма зручностями, які мала, третя дівчинка зрозуміла, що допомагати служниці готувати обід – це складно й іноді неприємно, але ще важче просити милостині, щоб мати цей обід, четверта ж усвідомила, що навіть каблучки, схожі на серця, не так цінні, як хороша поведінка. Тож дівчата вирішили припинити скаржитися й насолоджуватися тим, що в них вже є, намагаючись не втратити свої скарби, а навпаки – примножити їх. Тож, я вважаю, що вони ніколи не розчаруються й не пошкодують, що дослухалися до поради старенької чаклунки.
– Ох, Мармі, це дуже хитро з твого боку – звернути наші власні історії проти нас і дати нам проповідь замість казки! – вигукнула Мег.
– Мені подобається така проповідь. Це те, про що говорив нам батько, – задумливо сказала Бет, встромляючи голки в подушечку Джо.
– Я не так сильно скаржуся, як інші, і тепер буду обережнішою, ніж будь-коли, бо отримала попередження на прикладі Сюзі, – сказала Емі.
– Нам потрібен був цей урок, і ми зважатимемо на нього. Якщо ми це зробимо, просто скажи нам, як це робила стара Хлоя у «Хатинці дядька Тома», щоб ми пам’ятали про те, чим благословив нас Бог і в чому наша користь, – додала Джо, яка, звісно, була так само захоплена цією маленькою проповіддю, але не могла показати це повною мірою, зважаючи на свою веселу натуру. Адже любила посміятися навіть над найсерйознішою історією.
Розділ п’ятий
Сусідські взаємини
– І що ти збираєшся робити? – запитала Мег одного сніжного дня, коли її сестра бродила по вітальні в гумових чоботях, старому плащі з каптуром, тримаючи в одній руці з мітлу,